Михайло Старицький - Не судилось (Панське болото)

М и х а й л о. Христа ради! Iди звiдси!

К а т р я. Постой! Я щось мала тобi сказати…

М и х а й л о. Що там? Кажи швидче!

К а т р я. Ох, не згадаю, — памороки забило.

М й х а й л о. А! Боже мiй!! Їди-бо, Катрусю, мерщi: застукають, — то ми пропали! (Вiдводить за рукав).

К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, — вимучилась, так вимучилась!..

М и х а й л о. Зарiзать мене хочеш? Тiкай-бо, серце, кажу, — я мерщi вибiжу за садок!

К а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку, — хоче вбити! (Хапає руками Михайла i не пуска). Не йди! Я за тим i прибiгла! Вiн уб'є… страшний такий, очi горять…

М и х а й л о. Що ж ти зi мною робиш? Мало менi й без того напастi, що й очей не знаю куди дiвати, батька i матерi цураюсь, а тут iще розбишака? В Сибiр його!

К а т р я. Вiн не винен: така вже йому кара… Любить без душi, серця свого не переробе, божеволiє…

М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевiльними! Спокою нi вдень нi вночi — i все через тебе…

К а т р я. Михайло! Ти менi дорiкаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, нiж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу i тiло оддала… (Рида).

М и х а й л о. Коли оддала по любовi, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, — менi твої сльози в печiнках уже сидять!

К а т р я. В печiнках? Бiльше не будуть: це вже остатнi, — мабуть, з крiв'ю ринули! Ї де вже вони взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осiннiй, — i по матерi, i по долi своїй щербатiй, i по вiку своєму молодому… та ще ось кiлька крапель видавилось… Бiльше вже нема: там, мабуть, усе перетлiло!

А н н у ш к а (одчиня вiкно i придивляється). З кєм то панич? З Катрею? Єй-богу, Катря Дзвонарiвна!

М и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходiм звiдси: у мене душi нема, щоб хто не здибав… Я тобi розкажу: все уладнається, — тiльки ходiм!

К а т р я. Боїтесь? Як побачать — сорому завдам!

М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе…

А н н у ш к а. Побiжу сю минуту, одлепортую баринi, — пущай полюбуються на рандеву!

К а т р я. Менi тепер однаково… Я як прочула, що Дмитро намiряється, то й не стямилась, кинулась мерщi… У саме б пекло кинулась, нiякi б муки не спинили мене!

М и х а й л о (лама руки). Боже мiй! Час бiжить… кожна хвилина мордує… от-от застукають…

К а т р я. Прощайте, бiльше не буду стояти… достоялась уже, доходилась до краю! В печiнках не буду! Грiх тiльки вам, Михайло, за мене, ох, який грiх!

Тi ж i Анна Петрiвна.

А н н а П е т р i в н а (блiда, злютована, прожогом бiжить до Катрi). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха?

М и х а й л о (з розпуки). Мама! Пропало все!!

Катря, як скам'янiла, дивиться на паню.

А н н а П е т р i в н а. А!! Мерзавкаї Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сiкається до Катрi).

К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!!

М и х а й л о (кидається до матерi). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте!

А н н а П е т р i в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?

М и х а й л о (хапа матiр за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!

А н н а П е т р i в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость… Я зту подлячку проучу!

Михайло хапає матiр за руки i не допуска до Катрi.

К а т р я (тiльки несамовито тремтить i шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!

Тi ж та Iван Андрiйович, Бєлохвостов, Харлампiй, Аннушка i дворовi.

Б є л о х в о с т о в (показується на рундуцi; за ним Iван Андрiйович). Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла их… Скандал!!

I в а н А н д р i й о в и ч. Я ж просив, я ж молив її не мiшаться! Ї хто ту впустив?

Обидва хутко збiгають до Анни Петрiвни.

А н н а П е т р i в н а. Эй, люди!

I в а н А н д р i й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! Їди звiдцiль!

Б є л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля… Все дело погубите!

А н н а П е т р i в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!

М и х а й л о. Что же зто? Насилие!

К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!!

М и х а й л о (кидається, ламаючи руки, то до Бєло-хвостова, то до матерi, то до батька). Миколо, спаси! Мамо… тату!.. Не руште її… Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее — я все сделаю, что вы хотите! Пальцем нiхто не коснись!! Я все зроблю… Простите ее!

А н н а П е т р i в н а. За нее заступаешься! За мерзавку?

Б є л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите!

А н н а П е т р i в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!