Михайло Старицький - Талан

Не видко щось по панiї поста!

Л у ч и ц ь к а

Мене, слабу, без пам'ятi звiнчали…

К о т е н к о

Ну й розговiлись, значить, зараз…

Л у ч и ц ь к а

Ох!..

Хоч пошануй мене, вельможний пане!

Нiхто менi там не подав руки…

Я день i нiч Богдана виглядала,

Щоб визволив нещасну iз тюрми…

К в i т к а (виривається, кричить). Брехня, брехня!

К в я т к о в с ь к а. На бога!

А м ф i т е а т р i к р i с л а. Тихо, тихо!

Л у ч и ц ь к а. Де? де? Вiн тут! (Озирається тривожно).

К о т е н к о (в кулiси). Спинить скандал.

Г а л ь о р к а. Ша, ша!

С у ф л е р (голосно).

Я думками тебе шукала!..

Л у ч и ц ь к а. Боже! То вiн… шукала… ним жила… (В ложу, з сльозами).

Я думками тебе шукала всюди,

Я серденьком з тобою лиш жила!

К о т е н к о

Може, з Тимком?

К в i т к а (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Нi, нi! А з Жалiвницьким!.. Не вiр змiї!

Л у ч и ц ь к а. Ай, що се?

К в я т к о в с ь к а (показавшись Лучицькiй). Ха-ха-ха! (Вибiга).

Л у ч и ц ь к а (непритомно). Вона, вона там! З ним! Надi мною смiються, глузують… Ай, рятуйте!!

Разом

К о т е н к о (в кулiсу). Завiсу! (Потiм тiка).

Г о л о с и (за кулiси). Робочi! Де вони?!

Г а л ь о р к а. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!!

А м ф i т е а т р. Лучицька, браво, браво!!

К р i с л а. Тише! Продолжайте!

К в i т к а. Вона мене дурила, дурила!!

В ложi показується полiцейський, начина тихо умовлять Квiтку.

Л у ч и ц ь к а (нервово, iстерично, а потiм несамовито). З нею! Укупi з нею?! Мало назнущались, так iще тут привселюдно зняти на посмiх, на публiку поставить? Це панський вчинок!.. Я довiрила вам свою душу, свою честь… А ви все потоптали ногами i вигнали мене з хати, як негiдь, як покидьку… Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банiтувать прийшли! Ай, пане, та чи є ж що нижче, що пiдлiше на свiтi?! (Рве навiжено собi волосся, хапається рукою за горло, за серце).

В ложу знову приходять два служителi i разом з полiцейським беруть Квiтку.

К в i т к а (борючись, кричить). Сюди! Берiть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мiй мозок!

Його виводять.

Жалiвницький вибiга на сцену i пiддержує Лучицьку; вона б'ється на руках.

К р i с л а. Занавес, занавес!

Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!

А м ф i т е а т р. Браво, браво!.. Вон ложу!

Ж а л i в н и ц ь к и й (з кону). Доктора!

Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську!

Л у ч и ц ь к а (вирвавшись з рук Жалiвницького, на переднiй). Женiть!.. Сльози лила… Кров точила… для вашої втiхи!.. А тепер… плюйте на мене — для втiхи! Бийте — для смiху!.. Топчiть на регiт!.. Хiба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалiвницького).

Завiса

Убога, але чиста кiмната. Прямо — дверi; направо — два вiкна, налiво — кровать, заставлена вiд дверей ширмами. На вiкнах спущенi фiранки. Ззаду, при образах, лампадка. Направо, за вiкнами, ще маленькi дверi.

Палажка, Маринка, Лучицька (спить).

П а л а ж к а (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусi, тiльки тiнь одна: тане вона, як вiск!

М а р и н к а. Тане, бабусю, тане. Як стривожили її тодi на спектаклi, як упала i залилася крiв'ю, — ледве сюди донесли.

П а л а ж к а. Господи, боже мiй! Що вона їм учинила, кого зобидила, моя дитиночка, моя упадниця, що так жорстоко… (Плаче). Зарiзали, зарiзали!

М а р и н к а. Бог покарав i злобителiв. Квятковську обiкрали, Котенко горить, а Квiтка в жовтий будинок улучив: того ж таки вечора збожеволiв…

П а л а ж к а. Прости йому боже, а на душi у його великий грiх, а надто у тiї панi, його матерi…

М а р и н к а. Од неї оце листа одiбрала Маруся.

П а л а ж к а. Що ж ота панi їй пише?

М а р и н к а. О прощення просить i за себе, i за сина, кається…

П а л а ж ка. I-i, вже пiзно! А Маруся не забува його, як помiчаєш?

М а р и н к а. Де там! I на тiм свiтi не забуде!

П а л а ж к а. Ох, горенько, горенько! Оцю ладаночку вiд угодника нехай надiне зараз на себе: я положу її на подушцi! (Встала).

М а р и н к а. А ви ж, няню, куди знов?

П а л а ж к а. Пiду ще до церкви, на часточку подам i проскурку принесу: сьогоднi ж її святого янгола.

М а р и н к а. Ага! А я й забула! А не забаритесь?

П а л а ж к а. Нi, уже й без того пiзно, коли б i застала. (Хрестить Марусю). Спить собi янголятко тихо, так тихо, а душа вже, бачу, пiд самим горлечком б'ється… Спи, моя зiронько, спи, моя стоптана квiтко! Нехай тебе, безталанну, святi янголи хоронять од лиха! (Виходить, поцiлувавши Марусю).

М а р и н к а (зачиня дверi, пiдходить до вiкон). Треба, одначе, фiранки спустити, щоб свiт не розбуркав Марусi…