Микола Куліш - Патетична соната

Ступай (захоплений од прапора). Коли це ти вишила?

Стукіт у двері.

Марина (складає прапора. Спокійно). Можна!

Зінька з прапором:

— Вибачте! Чи немає у вас часом такої заполочі? Не вистачило трошечки — на останню букву. (Розгортає прапора). Якщо є, то допоможіть, позичте чи дайте! (Оглядає Марину).

Ступай.Гм… Написано по-українському. (Читає). «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!» Серп і молоток. «УСРР». Що таке «УСРР»?…

Зінька.Українська Соціалістична Радянська Республіка. Це, кажуть, наш такий новий державний герб…

Ступай.Гм… Кому прапор?

Зінька.Ревкомові. За годину мушу скінчити.

Ступай (ще раз читає). Гм… Без жодної помилки. (Ще раз прочитав, подививсь на Марину).

Марина.Нема.

Зінька (оглядає Марину). Я думала, у вас очі сині, аж вони блакитні! Вам, певно, жовте до лиця?

Марина.А у вас, я думала, карі, аж вони чогось червоні!

Зінька.Третю ніч не сплю, от і зачервоніли. Третя ніч, як вишиваю. А може, це од прапора, од червоного, як і в вас он од блакитного. (Виходить).

Ступай(по паузі). А може, є?

Марина.Що?

Ступай.Та такая заполоч у нас?

Марина.Ти комік, тату. Поїхав би ти на хутір, ніж тут плутатися. (Йде в другу кімнату).

На сходах я (іду в ревком). Повз мене проходить 3інька. Із дверей виходить Марина. На одну мить ми спиняємось, скидаємось очима і розходимося.

Зінька.Мрія? Я думала яка? А вона в панталонах і в юбці, як і всяка. Добридень, сусіде!

Я (не розуміючи Зіньчиного вислову). Добридень!

Ступай сам:

- І це прапор (на Маринин), та й то ж прапорі Я вже думаю, чи не запропонувати таке: на жовто-блакитному — «Хай живе радянська», хай уже буде й соціалістична, аби тільки українська республіка. Або ж так: на червоному дві стьожечки вшити: жовту й блакитну… (Думає).

Уявіть і ревком у квартирі Пероцьких. В залі немов бівуак: люди в шинелях, з рушницями й без, якийсь червоногвардієць спить. Тут же черга просителів. На сходах невпинний рух різноманітного люду. Приймає черговий член ревкому Гамар. Він біля телефону.

Біля його я й Лука занотовуємо директиви.

Позад його на драбині робітник проводить телефон. За простінком біля комутатора на табуреті Оврам.

Гамар (у телефон). Зараз! Іду! (До Луки). Щось чудно. Мене негайно викликає Слобідський ревком. Чого — не каже. Якась нагальна справа. Телефоном, каже, не можна. Ти провадь прийом за мене, а я поїду… (На ходу, збираючись). Волревкомам директивну телеграму: «Перше — це як можна більш посіяти пшениці». (Широким рухом). Степ!

Лука.Насіння?

Оврамів голос.Комутатор ревкому…

Гамар.По хуторах у ямах. (Колупнув рукою і вибіг).

Голос з дверей.Скажіть, будь ласка, де тут більшовицьке движеніє поміщається?

Оврам (комусь у телефон). Тут. Ви в якій справі?

Голоси (думаючи, що то до них, теж підносять тон). Та в якій же!.. Ходимо по землі, а самі без землі.

Оврамів голос.Сполучаю!

Лука (голосом аж до дверей). Виходьте наперед, хто там без землі. (До мене). Напиши: «Друге — зорганізувати бідноту. Кулакам сказати, що їхні хати та дворища на ямах довго не вистоять. Третє…» (До робітника). Папашо! Не там і не так. Криво ведеш провід! (До мене). «Третє: по той бік Дніпра є поклади торфу…» Хто там хропить?

Голоси.Товаришу, чуєш? Революцію проспиш.

Лука (вже на столі). Товариші! Ревком — це що? Ревком — це не спальня і навіть не станція, де можна куняти. Ревком — це паровоз, помни! І коли ми…

Нові голоси з дверей.Товаришу Лука! Витрусили зброю: сім рушниць і три нагани. Куди їх?

Лука.У воєнкомат!

Голос.Килими, білизну одкопали…

Лука.У соцзап!

Голос.Десять штук корсетів.

Лука.Закопайте! (До мене). Тобі треба школи оглянути. Мета — ремонт… (На робітника). Та не так, папашо! Ось дай-но я! (Вилазить на драбину, звично й акуратно кінчає проводку).

Оврамів голо

с.Комутатор. Що?… Яка кавалерія? То ви спите і по вас плигають блохи…