Іван Багряний - Розгром

— Я також… Жду на Ваше слово.

ОЛЬГА, зсунувши брови:

— Ну, добре!.. Слово .

МАТІС зідхнув з полегкістю:

— Так. У Ваше слово я вірю , Фрау Ольга!..

Погадали. Білі випали Матісові. Матіс мовчки зробив хід і за весь час гри не промовив ні слова. Він грав надзвичайно зосереджено. Він хвилювався, мінився на обличчі, хоч як тримав себе. ОЛЬГА грала спокійно, поглядала насмішкувато на схилену голову Матіса; іноді поводила плечима і тоді поправляла хустку, що сповзала.

В сумежній половині ГРИЦЬ тихенько склав свої пензлі, заглянув в щілину й вийшов.

Через деякий час МАТІС звівся і, закурюючи, пройшовся по кімнаті… Підходив до столика, думав і знову проходився. Потім сів, підперши голову. Робить хід… Грають…

В сумежну половину зайшла КАТРЯ. Подивилась в щілину, здивувалась, майже з розпукою покрутила головою:

— До чого вони дограються?!..

Увійшла МАТИ й сіла на ослінчику, дивиться запитливо на Катрю… Та показала в щілину й зробила великі очі, з розпукою, з страхом, з захопленням:

— Воює!..

МАТИ перехристилась…

РАПТОМ В ДВЕРЯХ ЩОСЬ ЗАШКРЯБАЛОСЬ… КАТРЯ кинулась туди навшпиньках. Та…

… Відчинились двері і вбігло босе ДІВЧА, бліде, простоволосе, дико озираючись і ледве відсапуючись… Хотіло раптом крикнути, але Катря закрила йому уста рукою:

— Тихо, Прісю!.. Бог з Тобою… Що таке?!..

— Ой, Катрусю!.. Ой, тіточко!.. (до матері)… Ой, люди добрі!!.

— Та що таке?!. Не ойкай…

— Максима вбито!!. І Кирпиченка схоплено… Був страшний бій… Багатьох побито… Був такий страшний бій…

КАТРЯ вхопилась за голову в дикім жаху, задихаючись:

— Прісю-у!!!. Бог з тобою!..

ПРІСЯ:

— В Кривій Балці… Він одбивався гранатами… Вже був поранений… А тоді… (і зомліла; лише встигла прожебоніти):. — «Там… чоловік… жде…»

КАТРЯ й МАТИ, майже зомлілі самі, потягли її, як злодії, десь з собою з хати…

Тихо. Гра набула найвищого напруження…

І враз несподівано закінчилась… ОЛЬГА одкинулась на спинку крісла і глянула на пістоль… А МАТІС блідий, скуйовджений тяжко звівся і тремтячою рукою провів по шахах, перекинувши їх…

ОЛЬГА теж звелась і, тихо зідхнувши та посміхнувшись самими устами:

— Гер Матіс… Я виконала слово… і Ваше прохання …

МАТІС блідий, погноблено:

— Дякую… (і стояв, дивлячись просто себе; вийняв цигарку, закурив): Та-а-к…

— Ольго!.. — почувся десь жалібний голос КАТЕРИНИ.

— Пробачте, я зараз… (аж зраділа Ольга нагоді вийти) — Не переймайтесь, то забобони… (поправивши хустку, пішла).

МАТІС лишився сам. Термосить чуба. Про себе:

— Так… Ні, це закономірність… Ясно… (подивився по хаті розгублено) — Розгром… Так… І — смерть!.. (поводить плечима) — Ось тут я потерпів повний розгром. (Дивиться на фотографію Ольги… Термосить чуба… Бере з бібліотеки книгу — Шопенгауера — дивиться й кидає її геть… Стоїть…) — Ось в цій убогій, брудній норі і — так нещадно роздавлений!.. Я відчуваю, як земля утікає з під ніг… Вісті з фронту жахливі!.. Десь отут, десь саме отут весь наш райх нагло зломився надвоє… Ха… (тре очі) — Чорт!.. Аж моторошно, так це все просто і так багатозначно, і так трагічно…

(Похнюплено дивиться на фотокартку Ольги. Потім бере її і, озирнувшись, ховає в кишеню. Зідхнув…)

Входить ОЛЬГА. Вона бліда, стривожена… Аж Матіс звернув увагу:

— Фрау Ольга! Що з Вами?!.

— Все в порядку… Це пройде… Стомилась…

МАТІС бере кашкет:

— І так… Ну, що ж… (і дивно зміненим голосом) — Прощавайте , фрау Ольга!..

ОЛЬГА, одвернувшись до вікна, про себе: — «Не вбито, а поранено та й взято живим… Повісять …» (хруснула пальцями. А тоді обернулася до Матіса, якийсь час дивилась, щось зважуючи… Та й зідхнула…) — Щасливо, гер…

МАТІС:

— Я йду перевірити… Ваш присуд…

ОЛЬГА:

— Ах, гер Матіс!.. Я ще не видаю присудів…

МАТІС:

— Ви не бажаєте мені щастя, під Сталінградом?..

ОЛЬГА дивиться на нього усторч великими очима повними сліз, аж Матісові пересмикнулось обличчя під тим поглядом, говорить тихо:

— Гер… Там… Там три моїх рідних брати !.. Вони втекли з вашого полону від знущань і голодної смерти… І тепер вони там … Але — (покрутила головою) — я не бажаю вам зустрічі… Гнів розчарованих, гнів обдурених, гнів змарнованих надій, плеканих довгі роки по тюрмах і каторгах, гнів потоптаної віри в людську честь — є всесокрушающий !.. Як гнів обдуреної дівчини, що ждала нареченого, а діждалась…