Іван Багряний - Розгром

З погляду представників старої Росії — те саме, що й з погляду нової…

З погляду німців — ми особливо підлягаємо винищенню. Бо вони вірно схоплюють, що саме ми є мізком, нервами, головою сьогоднішньої української нації. І що та голова не йде і ніколи не піде на компроміс . Тільки… Вони ще ніяк не можуть розгадати загадки — як це так? — ми, бідні дикуни, до їхнього приходу боролись проти московського большевизму, сплачуючи колосальні жертви. А як тільки прийшли вони — велика нація світу, такі засліплююче блискучі, «так багато обіцяючі про нову Европу, — ми , замкнувши уста, заховуємо невтралітет . Замість кинутися й лизати їм пантофлі та з ентузіязмом іти за них на смерть, — ми зберігаємо понурий невтралітет… Та вони відчувають, що за тим „невтралітетом“ стоїть пекельна зненависть до обох. Більше того — вони відчувають, що то не просто сліпа зненависть, а що та зненависть сперта на почутті вищости і підперта колосальною потенціяльною силою…

Вони стікають кров’ю на фронтах, вони забезпечуються всіма останніми засобами з усіх боків, а ми тим часом існуємо, як загрозлива реальність, — хай і розпорошене, замкнене, мовчазне, але велике покоління, незнищиме в своїй історичній потенції. Розумніші з них розгадують суть: ми чекаємо . Спокійно чекаємо на слушний момент для старту . Непохитні в своїм переконанні, що та хвилина прийде і… останнє, слово буде таки за нами. Вони бояться (і ті й ті!), що та хвилина прийде в наслідок цієї війни. Не обов’язково… Вона може бути в наступній, але конче буде… Стартувати ж в ролі льокаїв, долметчерів і халуїв МИ НЕ БУДЕМО.

Той день, коли ми викладемо всі історичні рахунки, — прийде. І вони хочуть запобігти цьому. Всі хочуть запобігти — і Сталін, і Гітлер, і свої дурні пришелепуваті… Хочуть фізичним винищенням виключити нас з історії, виключити те, чого вже не можна виключити…»

КАТРЯ сумно:

— Але ж — «доки сонце зійде, роса очі виїсть».

ОЛЬГА:

— Нам роса ніколи очей не виїсть… Якщо розуміти ті очі, що ними дивиться незаплямована наша честь і гідність, і наше скривавлене «Я» в лице цілому світові, — то тих очей нам ніяка роса не виїсть, — бо Правда по нашому боці… В цьому ось наша незрівняна перевага. І ось чому, навіть при фізичній поразці всіма цими дикими ордами, ми вийдемо все ж таки переможцями в історичному аспекті — етично й морально… Ви подивитесь, що буде з цим «геренфольком», коли він програє війну!.. А він її програє… Остаточно погноблений, з своїм потрухлим, гнилим інтелектом він розкладатиметься заживо. Прийдуть уже не Шопенгауери, а ще інші «мислителі» і пророки сумерку і загибелі… І те саме буде з Москвою, коли вона програє. Але цій і виграш справі не зарадить… Це буде лише короткотривале відтяження того розламу Вавилонської вежі зсередини, який неминуче надходить. Нині вони на найвищій точці історичного злету, за якою вже починається курс по похилій… Для німців також…

Вони хочуть робити впорскування життьового елексиру за наш рахунок, за рахунок молодих, але те, що історично вже має бути трупом, ніякий елексир не врятує. Вони йдуть по похилій у безвість. Ми йдем по верхобіжній до вершини. Нас можна тимчасово затримати, але ніколи не зіпхнути. Нас можна здесяткувати, але ніколи не винищити. Нас можна стероризувати, але ніколи не зломити. І нарешті, нас можно оганьбити й знеславити, але ніколи не зробити нікчемними, аж поки ми самі не підемо по похилій, завершаючи свій історичний цикль, як вони. Ми мусимо пройти той цикль, що пройшли вони. І він буде історично пройдений. І наші маршали, як і наші пісні гремітимуть ще по цілому світі…

КАТРЯ задумливо:

— Здається, я починаю розуміти по-справжньому сенс твоєї сентенції про Христа і його перемогу… Тобто оту твою тезу, що розп’яття і смерть є часто доказом слабости того, хто розпинає, і, навпаки, ствердженням та кінечною перемогою того, кого розпинають.

ОЛЬГА:

— Ну, скажемо…

(Раптовий стук у двері обірвав Ольгу на півслові. Ольга осміхнулась):

— От… Хтось вважав за слушне мою промову обірвати… Ввійдіть !!.

Відчинились двері й увійшов МАТІС. Сам. Тримаючи щось делікатно завинене в папері.

ВСІ завмерли вражені.

МАТІС у дверях:

— Можна?..

ОЛЬГА чемно:

— Будь ласка…

Увійшов. Коректно привітався, — сперш козирнув, а потім зняв рукавичку і кожному подав руку…

— А, герр майстер?!. Ві ґеетс?.. (це до ГРИЦЯ).