Ярослав Стельмах - Провінціалки

Т а н я. Добре, мамо. ( Підводиться.)

Сергій. Ні-ні-ні. (Хапає Тато за руку й знов садовить.) Дівчинці корисно. Присутність при подібній полеміці збагачує. Адже їй тут жити. А тут не так, як у вас.

Лідія А н д р і ї в н а. Це у вас, саме у таких, як ви, не так, як усюди.

С е р г і й. О, ні, Лідіє Андріївно, мамочко моя. Це у вас там не так, у вашому містечку Ен, заповіднику людських душ. До Червоної книги ще не втрапили? Вже час. Ось ви мені щойно тут казали: чесні, всілякі — ах! ах! — які... Краще дайте мені відповідь на нескромне запитання: скільки ви отримуєте на місяць? Не скільки заробляєте, а саме отримуєте. Ваша заробітна плата яка?

Лідія Андріївна. В мене немає різниці між зарплатою і заробітком.

Сергій. Тим гірше для вас. Отож?

Лідія Андріївна. Тепер, враховуючи мій стаж... сто тридцять карбованців плюс преміальні.

С е р г і й. І вам вистачає, ваших ста тридцяти карбованців плюс преміальних!

Лідія Андріївна. Ну, в нас невелике місто...

Сергій. Містечко.

Лідія Андріївна (вдає, що не почула). І витрати, звичайно, не такі... живемо ми скромно. За певної економії...

Сергій. Тобто за певного урізування себе у всьому необхідному?

Лідія Андріївна. Навіщо ж так?

С е р г і й. Як це — навіщо? Давайте, коли вже так, відверто. У вас доросла дочка, котра поки що не заробила ні копієчки, але сюди приїхала у вельветових штанцях...

Т а н я. Я рік працювала.

Сергій. Ах, перепрошую. У вас доросла дочка, котра за рік заробила собі на вельветові штанці...

Т а н я. Ну, знаєте...

С е р г і й. І ще на шкарпеточки!

Лідія Андріївна. Навіщо ж ви гак?

С е р г і й. Бо я все чудово розумію. Ось ваш зшиточок: «Морква — двадцять, буряки... сир — п'ятдесят чотири...»

Лідія Андріївна. Віддайте.

С е р г і й. Я бачу на вашому обличчі зморшки, так, вибачте мені, — я не галантний, — зморшки, і знаю, що не всі вони од віку. Ось цю, на чолі, ви помітили після того, як рік збирали Тані на шубку — вона вже велика дівчинка, і ходити взимку в демісезонному пальті стало просто незручно. А оці дві, у куточках очей, ось тут, з'явилися, коли ви вирішили, що Таня поїде вступати сюди, саме сюди, до нас, і знову стали відкладати й викроювати, і зрештою наважилися позичити, а тепер, окрім усього, ще й сушите голову, яким чином сплатити борг, і гарного гумору це вам не додає. А ось ця...

Лідія Андріївна (тихо). Коли помер мій чоловік.

Сергій. Так, це сумно. Але ми зараз не про те. Ось хочете, я... я ризикую, але думаю, що, можливо, навіть здобуду вашу прихильність. Так, ви мене не любите, вам і нема за віщо мене любити... Проте... ( Виймає з гаманця дві банкноти вартістю в двадцять п'ять і п'ятдесят карбованців.) Ось. Котра з них вам більше до смаку?

Лідія Андріївна розгублено мовчить, не знаючи, чим усе завершиться

Можна і... ( Заглядає до гаманця, але тут-таки складає його.) Стольничка, на жаль, немає.

А на галерею тим часом тихо вийшла з кімнати Бориса Світлана.

Вона вже в халатику. Спинилась, з цікавістю спостерігає.

Ну, то як? Я вам допоможу. Найпевніше оця, так 9 (Злегка помахав п 'ятдесятьма карбованцями.) Платоспроможність більша, виглядає поважніше. Та й колір, між нами кажучи, мені більше до душі. Ненав'язлива зеленкувата гама облагороджує очі, самопочуття й нервову систему. Надто коли їх багато. І зазначте — за кожну треба ходити на роботу майже півмісяця. (Швидко шматує гроші.)

Лідія Андріївна майже в колапсі подалася наперед, не в змозі здобутися

бодай на звук Таня більш-менш спокійно зважує цю сцену

Світлана. Браво! Виконано чудово! А чого ж не сто? Шкода?

Сергій (ледь збентежився). А, і ти... Не знайшов, не знайшов. А шукав — у мене й свідки є. (Злегка картинно вклоняється їй.)

Світлана. Блазень. (Зникає за дверима кімнати Бориса.)

Сергій. Так, блазень. Але блазень при грошах. А в такому випадку це вже не блазень, а весела людина. А веселій людині можна те, чого не можна людині нудній. А нудними люди стають здебільшого від того, що весь час думають, де б їм роздобути гроші. То чи не краще...

Таня. Гроші! Гроші! Невже більше нема про що говорити?

С е р г і й. Є, Танюшо, але про них найприємніше. От і мамочка тобі скаже.

Лідія Андріївна (здобулася на мову). Навіщо ви? Це ж...

Сергій (насмішкувато). Авжеж, авжеж. Гроші. Саме так. Мені захотілося вас розважити.

Лідія Андріївна кволо змахнула рукою

А що робити, Лідіє Андріївно, як жити? Ось ви мені все дорікаєте, а в мене хвора мати. І одна ампула коштує сім карбованців. На руках, звичайно. А не на руках не дістати, як і все інше. І моєї зарплати вистачило б на п'ятнадцять ін'єкцій хворій мамі, а їй ще й їсти треба, між іншим. А базар дорожчає з кожним роком. А я люблю горіхи, мені потрібний ізюм — у мене серце теж, знаєте, не зовсім...