Слиш, малая, ти там хату нє пєреварачівай. Та бєда в ванной комнатє, за вєнтєляціонной рєшоткой. Да, пол кіло. Да, много. Ти дастань, разарві кульок і смой ета гамно в унітаз. То, что била — била нєправільно. Я тут многоє понял. Так нє должно бить. Так больше нє будєт. Да, малая, єслі нє вернусь к пєрвому сєнтября, іді в школу.
Слава Ісусу Христу! Пробачте, отче Василю, що підвів вас. покинув семінарію і пішов на війну. Ми тут теж викупляємо фіхи. Як можемо.
Да. ви прастітє нас. За ту угнаную машину. За той розбитий ніс. І за цю війну. Ми такіє, как єсть. Ми багато чого зрозуміли. Пробачте. Ми вас любім всєх. Ми вас любимо.
Батальйооооон!!!
Ну все, побігли. Наші грузяться на КАМаз. В слєдующій раз.
Може, якось іншим разом…
07. 07.2014
Я цього не бачив. Ніхто цього не бачив. їхній підрозділ ніс бойове чергування на околиці Маріуполя. Надійшла інформація, що з боку ватників рухається велика колона вантажівок, бронетехніки без розпізнавальних знаків. Армійці передали по рації. Попросили підсилити і прикрити фланг з боку моря — в разі чого.
Вони саме патрулювали приватний сектор, коли пролунав постріл. Власне, не було ніякого пострілу. Бійця повело у різні боки і він тихо приліг на землю, наче перепочити. Мабуть, тварюка працювала з глушником.
Пораненого бійця евакуювали. Тварюка поцілила йому збоку, в місце, яке не захищене бронежилетом. Зараз в одній з лікарень Запорізької області лікарі борються за його життя.
В кишенях заплямованого кров'ю одягу, який довелося розрізати ножем, щоб швидко дістатися до рани і зупинити кровотечу, поряд з дрібними грошима, пластмасовою вервицею і пластмасовим Ісусом знайшли оцей списаний аркуш. Я не знаю імені цього чоловіка, навіть не знаю, скільки йому років.
Цей списаний аркуш з кишені пораненого бійця — можливо, його перша літературна спроба, можливо, у майбутньому великого поета (тільки б залишився живий!) — розірвав мені душу.
То нехай і вам розірве.
Ми лежали в холодній землі
Ми сто років сиділи у схроні
Я пропав би в цій повній імлі
Якби не твої долоні
Ми забули свої голоси
Ми ставали схожі на тишу
Я щоночі у Бога просив
Щоб мене не залишив
Ми були глухі і німі
Якби не твої губи
Які у цій повній пітьмі
Шепотіли мені «любий»
Я дивився в очі землі
В її чорне люстерце
Я вже бачив там свою смерть
Якби не твоє серце
Ми лежали на вогкому дні
Нас їли наші могили
Ти крізь ніч озивалась мені
Говорила мені «милий»
Ми довго сиділи в землі
Ми втратили очі
Ми спали на битому склі
Вічного дня як ночі
Ми вийшли зі своїх могил
Ми розправили крила (плечі)
Ми потужним помахом крил
Залишили свої могили
(повертаємось в гнізда лелечі)
Ми вийшли зі своїх темниць
Ми хочемо сонця і волі
Ми кажемо вам усім:
Доволі доволі доволі!
03.07. 7014
Маріуполь. Азов
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини
у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю
і стаєте ви суть одно
Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш
цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою — у тебе немає і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько
як зараз
І стаєте ви суть одно
Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій
і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе
так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери — пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно
Марійка
Її направду звати Марійка
Вони разом ходили до школи
Коли восени він сказав їй
що їде з чоловіками на Майдан
А за тиждень повернеться
Вона йому повірила
бо він її ніколи не обманював
А коли за від’їжджаючою автівкою
здійнялася курява
Зомліла коло воріт
Потім минула вічність
А коли почали гинути хлопці на Майдані
Вона перед іконами синці на колінах простояла
І таки відмолила його
Читать дальше