Маркиан Шашкевич: Ярослав

Звіщаю вам повість многославну

О великих борбах, лютих боях -

Кмітуйте і весь ум свой збирайте,

Кмітуйте, а дивная вам чути!..

В волості[2], де Оломуц царствує,

Зводиться там гора невисока,

Невисока, на ім'я Гостайнів;

Мати божа чуда тамка творить

Довго землі наші в мирі були,

Довго гаразд цвів помеж миряни,

Но од всхода в землях буря встала,

Встала про доч татарського хана,

Що христянські люди про каміне,

Про золото і перли забили.

Красна Кублаївна, яко луна,

Що суть землі на западі, вчула,

І в сих землях жие много люда -

Бралась спізнать чужі поведінки.

Десять скачуть на ноги молодців

І дві діви[3] ко проводу єї;

Нагорнули, чого треба було,

Повсідали всі на борзі коні

І бралися, куда сонце спіє.

Яко зоря на заранці сяє,

Коли понад мрачні ліси зійде,

Так доч сеся Кублаєва, хана,

Ріднов красов і стрійнов сіяла:

Огорнена вся в золотоголовлє -

Шию, нідра прогалені мала,-

Вінчана каміням і жемчугов[4].

Чудувались німці такій красі,

Завиділи дуже єй багатству,

Стерегли їй путі і дороги;

Випали на ню меж деревами,

Забили ю і взяли імінє.

Лиш се зачув Кублай, хан татарський,

Що ся стало з дорогов дочкою,

Зібрав війська зо всіх сторон ширих,

Тягне з військом, куда сонце спіє.

На западі се королі вчули,

Що хан спіє к сторонам їх людним,

Сполчилися один ко другому,

І зібрали превелике військо,

І тягнули полем против нему.

На великій рівні отаборились.

Стаборились і хана зьде ждали.

Кублай каже усім чародіям,

Віщунам, звіздарям і знахурам,

Аби звістили, добре погадавши,

Який конець взятимуть боротьби.

Зібралися упрем чародії,

Віщуни, звіздарі і знахурі,

На два боки кругом розступились

І трость чорну поздовж положили,

Розчіпивши на дві половиці:

Первій Кублай - ім'я нарядили,

Королів пак - другой ім'я дали,

Слови над сим співнули ветхими.

Стали трості сполу воювати -

І трость Кублаєва витяжила.

Врадувалась всего люда множінь:

Всякий тече борзо д' своїм коням -

І в ряди ся поставили війська.

Ані раду радили христяни -

В ряди поган без пам'яті гнали

З таков бутов, яку силу мали.

Тут бой первий вдарив у громаду:

Мов з хмар повінь, задощіли стріли,

Ломіт ратищ, мовби рахкот грома,

Блискіт мечів, яко огонь мовні.

Силов обі сторони яр-буйнов,

Одна другій не дасть поступити.

Множінь христян вже поганів гнала

І вже би їх перемогли були,

Коб не прийшли знова чародії,

Принісши ті трості розщеплені.

Татари ся вельми запалили,

На христяни ударили люто;

Так їх круто вперед себе гнали,

Же їх перхли, мовби звір пудливий.

Тут щит лежить, дорогий тут шолом,

Тут в стременах кінь рве воєводу,

Тут сей дармо жене у татари,

Онде просить - пробіг! - милосердя.

Татари то так ся розжарили…

На христяни дач вложили многу,

Два під себе взяли королівства,

Старий Київ, просторен Новгород[5].

Скоро в землях розноситься горе,-

По всіх землях люд збирати стануть;

Поставили чтири многі війська,

Поновили з татарами вражду.

Гнулись татари в праву сторону.

Як чорна хмара, що грозить градом

Позасипати царини вродні,

Такий рій чутний був іздалека.

Упрем угри в сотниці зглотились,

Впрем, оружні, з ними ся стріли.

Лиш надармо хоробрость і вдалость,

Надармо ся дерзко запирали:

Всеред рядів вгналися татари,

Розперхнули всі їх многі війська,

Сполонили всьо, що в землі було.

Всі христяни минула надія;

Було горе, гірше всего горя.

Помолились богу жалісливо,

Щоб спасав їх від татар злобливих:

«Ой стань в гніві своїм, о господи,

Спасай од враг, спасай нас, гонених!

Душу нашу хтять потолочити,

Як звір вівці, тісно обключивши.

Первий бой нам втрачен, втрачен вторий…»

Татари ся в Польщі розложили,

Ближче й ближч всі села сполонили,

Продерлися люто к Оломуцу.

Біда тужча стала по країнах.

Не встояло-сь нич перед поганим..

Боролись день, боролись день вторий -

Нікуда ся не клонить звитяга.

Ой та множінь татар розмножилась,

Як ся множить в осінь тьма вечерня,

А в повені - серед татар лютих -

Холибалось військо християнів,

Насильно ся к сему горбку дручи -

На нім ж мати божа чуда творить!

«Ну же, братя, ну же!» - Внеслав кличе,

У срібельний щит мечем ударив

I хоругвов над головов точить.