Маркиан Шашкевич - Ярослав

Мужаються всі, в татари рвуться;

Ізбилися в одну силу сильну,

Вирвалися, мов огонь із землі,

3-меж татарів премнога д' горбкові -

Горбком горі взадними кроками.

На підгорб'ю вшир ся розступили,

У гран острий звузилися сподом,

Вправо, вліво покрилися щитьми,

На рамена вклали острі коп'ї -

Другі первим, а пак другим треті.

Тут стріл хмари - з гори на татари…

В тім ніч темна засунула землю,

Розвалилась із землі до облак,

Заступила очі, розжарені

Против собі, христян і татарів.

Вергуть наспи в густій тьмі христяни,

Наспи, вколо верха обкопані.

Лиш на всході рано починалось,

їздвигнувся веський врагів табор.

Табор сей був кругом горба: страшний -

В таку далінь, що й не заглянути!

На борзих тут конях л и ш ш е п ш і л и,

Настромлені на коп'ях несучи

Христян глави горі к шатру хана.

Тут зглотилась множінь в одну силу.

Всі в сторону одну замірили,

І горі, під горб, ся мітко мчали,

І скричали криком, над все страшним,

Аж ся гори-доли роздягали.

Вкруг на наспах христяни стояли,

Мати божа дала їм хоробрость.

Натягали борзо тугі луки

І махали сильно мечем острим -

І татарам було уступати.

Роз'ярився народ татар лютих,

І займився хан їх крутим гнівом.

Розступився в три струї весь табор,

Гнали трьома струї під горб люто.

Дерев двадцять звалили христяни,

Усі двадцять, що тамка стояли,

Покрай наспів сточили колоди.

Вже-вже в наспи татари ся гнали,

Ревли криком, аж в облаках страшно,

Вже ся ймали розкидати наспи -

З наспів дужі колоди звалені

Ізм'язкали татарів, як черви,

Істерли їх в рівноті ще дальше.

І ще довго воювали круто,

Аж ніч темна кінець боям ставить.

«Ой про бога! - бачте, славний Внеслав,

Славний Внеслав зметен стрілов з наспів!»

Тут жаль крутий рвав їм тужне серце,

Шкварить круто люта жаждь їм внутрє,

Стлілим горлом вогку траву лижуть.

Вечер тихий пройшов в ніч холодну,

В сіре ране ніч ся ізмінила,

А в таборі татар було тихо.

Під полуднє день став розтлівати.

Лютов жаждов падали христяни,

Випражені уста розтворяли,

Піли к божой матері хропливо;

К ней понилі обертали очі,

Жалісливо руки си ломали,

Тужно з землі в облаки глядали.

«Годі дальше жаждою тиратись,

Не мога нам про жаждь воювати;

Кому житє, здоровлячко миле,

Тому ждати милості в татарів»,-

Так казали одні, так і другі:

«Лютше жаждов, як мечем, згибати -

Досить буде води нам в неволі!»

Кликнув Вестонь: «За мнов, хто так мислить!

За мнов, за мнов, кого жажда мучить!»

Тут Вратислав ярим туром скочит,

Вестоня за сильні схватав руки:

«Що!? Ти, зрадо, скверно христян вічна,

В гибель вергти хочеш добрі люди?..

Хвально ждати милості од бога,

Не в неволі - од дивих татарів.

Самі, братя, не спійте в погибель!

Найлютіший жар єсьмо стерпіли -

Бог кріпив нас в гаряче полуднє;

Надіючим бог нам пришле поміч

Стидайтеся, мужі, такой мови,

Сли хочете зватись витязями!

Як погинем на сім горбі жаждов,

Смерть та буде богом намірена;

Як ся здамо мечам врагів наших,

Самі вражду над собою здієм.

Господеві мерзка є неволя,

Гріх самохіть в ярмо шию дати.

За мнов ходіть, мужі! Хто так мислить -

За мнов, д' престолу матері божойї»

За ним множінь к святому йде храму:

«В своїм гніві стань, о господине,

Понад враги двигни нас в країнах -

Чуй голоси, що до тебе кличуть!

Обключені єсьмо лютим врагом;

Спасай од татар, круто нас обсівших,

Дай утробам нашим відвологу -

Принос тобі дамо гласоносний.

В землях наших істирай вороги,

Ізгладь повік і повіков-віки!»

Ой бач - хмарка на згорілім небі!

Дунув вітер, гром загудів страшний,

Хмарилося тучев по всім небі;.

Раз в раз мовні б'ють в татар намети,

Пролив многий зживив потік горба.

Пройшла буря. Війська в ряди сь горнуть

Зо всіх сторон, зо всіх країв землі,

Д' Оломуцу віють їх коругви.

Тяжкі мечі по боках їм висять,

Повні тули рахкотять на плечах,

Ясні шоломи на буйних главах;

А під ними шпаркі грають коні

Лісові роги громко задзвонили,

Вдарили гуки брящних тарабанів

Сперлися обі стороні упремо -

А од пороху тумани ся звели -

І посліднійша крута була борба.

А мечів острих тріск настав і дренкіт,

А стріл каляних страшний настав шипіт,

І ратищ ломіт, рахкіт бистрих копій;

Було колоте і рубане було,

Було хлипанє й радованє було.