Леся Українка - Кассандра

На полях Асфоделонських,
на долині Єлісейській
ходять славою повиті
тіні згублених героїв,
та чого ж вони сумні?

На полях Асфоделонських,
на долині Єлісейській
не цвітуть квітки.

Понад Стіксом каламутним,
понад Летою важкою
ходять лаврами вінчані
тіні наших незабутніх,
та чого ж вони сумні?

Бо у Стіксі каламутнім,
бо у Леті сумовитій
не вино - вода.

Там, у Гадеса в палатах,
перед троном Персефони
поставали в вічній славі
тіні наших оборонців,
та чого ж вони сумні?

Бо у Гадеса в палатах,
перед троном Персефони
не бринять пісні.

Понад берегом Кокіта
ходять смутнії герої,
в'ється дим від наших жертов,
ллється кров від гекатомб,
та чого ж вони сумують?

Гей, антистрофу!

Одчепись, не хочу!

Бо немає сала-м'яса,
ані ситого стегенця,
тільки дим та кров.

Щось не під лад.

Дарма, аби до речі!

Сідайте, браття, до вогню хутенько.
Хвала богам, ще ж ми на сьому світі,
ще є вина, пісень, квіток доволі.

Та ще й м'ясця!

Налийте ж і мені,

А ти чому не п'єш? Хіба не смачно?

Нема води…

Та нащо там вода?
Сьогодні й чисте можна пить! Гуляймо!

Та чисте дуже в голову вступає…

Іще чого! Ну, то не пий зовсім!
Іди, вартуй, як сказано, на брамі.

Який розумний!

То мовчи та й пий,
коли дають.

Ну, що ж один фіал?
Марудно се, черги тієї ждати.

Хіба піди в Кассандри попроси
жертовних чаш. Он там вона, у храмі.

Вартуй, стороже!

Бач, сама озвалась!
Пожди, царівно, хай спечем печеню,
тоді й тобі дамо.

Ба, догадався!

Чим не фіал?

Розумний, що й казати!
Ось і печеня, їжте, милі браття.

Сиренька, та дарма, аби гаряча.

Ось на перчину, трохи посмачи.

Пектиме дуже.

То вином пригасиш, -
амфора не мала!

А як не стане,
добудем другу.

Ви б іще співали.

А ти?

Та я за вами, сам не вмію.

Над річкою сад-виноград повився,
Ой, саде-винограде!
Як буде йти до річки Левкотея,
обвий її, мій друже кучерявий…

Ет, се нудна!

А ти ж якої хочеш?