Шандор Петефі - Вірші

Скелі перемог своїх підвів.

Грали ми на європейській сцені

Не останню роль. Сіклись мечі.

Їх боялись вороги численні,

Як дитина блискавок вночі.

Я мадьяр. Та що тепер мадьяри?

Слави мертвої бліда мара

З'явиться, але судьби удари

Геть женуть, бо ще їй не пора.

Вміємо мовчати так чудово,

Що й сусід не чує боротьби.

А брати для нас готують знову

Чорний саван суму та ганьби.

Я мадьяр. I сором заливає

Очі — через те, що я мадьяр,

Через те, що в нас і не світає,

Хоч у інших вже горить пожар.

Тільки ж ні за яку мзду та славу

Не покину я серед негод

Батьківщину на одчай та збаву,

Бо й в ганьбі люблю я свій народ!

Обідрані герої

Я міг би теж в добірні рими

Поодягать свої пісні,

Щоб зручно їм було з'являтись

В хороми й зали осяйні.

Але дарма — мої ідеї

Не легковажні юнаки,—

Їм, напахтившись, в рукавичках

У світ виходить не з руки.

Не чути свисту куль, і шаблі

У темнім небі блиск погас,

Та бій триває... Не гармати —

Ідеї борються в наш час.

I я стою на полі бою

З бійцями визнаними в ряд.

Мої пісні — в бою, і кожний

Рядок мій — бойовий солдат.

Обшарпані, а добрі хлопці,

Боротись вміють до кінця,—

Відвага, а не пишний одяг

Вкривають славою бійця.

Я не запитую, чи вірші

Мене мої переживуть.

Коли судилося їм впасти,

На полі бою хай впадуть.

Тоді священною ця книга,

Мов цвинтар, буде і тобі,

Бо в ній поховано героїв,

Що чесно впали в боротьбі.

В кінці вересня

Осінні квіти ще цвітуть серед долин,

Ще ясен під вікном шумить зелений,

Та ген од снігових од білих верховин

Холодний світ зими пливе до мене.

Ще в моїм серці сяє день ясний,

Та темний чуб вже сивина укрила,

Неначе буйний ряст зеленої весни

Зимова паморозь нараз прибила.

Вмирають квіти вже. I геть зника життя.

Прилинь до мого серця, пташко мила!

Сумний минає вік, немає вороття,

Ген — край життя чекає нас могила.

Я перший з нас помру. Скажи, скажи мені,

Чи саван мій обмиєш ти сльозами,

Чи спалахнуть в очах нових кохань вогні

Й моє ім'я зотліє над вогнями?

Якщо свою вуаль ти скинеш жалібну,

Залиш її на камені у мене;

Покину світ могил тоді на мить одну,

Щоб підібрати те сумне знамено

I сльози втерти ним,— в яку коротку мить

Забула ти усе наше минуле!

Та кров сердечних ран не легко зупинить,

Воно і тут ячить — тривожне серце чуле.

На батьківщині

У цьому краї народився я,

Це полонина радісна моя,

Це місто, де з'явився світ мені,

Мого дитинства сповили пісні.

Одну я згадую. Тремтять кущі.

Гудуть на вітах золоті хрущі.

Дитиною пішов я звідси в світ

I ось прийшов дорослий... двадцять літ,

Вже двадцять літ від того дня пройшло!

Чимало горя й радощів було...

Тягар життя — турботи та плачі.

Гудуть на вітах золоті хрущі.

О, де ви, друзі молодих забав?

Хоч би одного з вас я тут застав!

Зійшлися б ми, як у дитячий вік,

Забув би я, що літній чоловік,

Що двадцять п'ять вже років на плечі.

Гудуть на вітах золоті хрущі.

Мов неспокійна пташка поміж віт,

Думки шугають у минулий світ.

Збирають взяток спогадів сумний,

Неначе бджоли з квітів мед гіркий.

Проходить полем пісня уночі,

Гудуть на вітах золоті хрущі.

Я знов дитина в зорянім саду,

Я знову дму в осикову дуду;

На хворостині знову полетів

До жолоба, бо пити захотів

Мій кінь... Ну, пий! Гримлять стрімкі ключі.

Гудуть на вітах золоті хрущі.

Вечірній дзвін бринить. Упала тінь,

Уже стомились і їздець, і кінь.

Додому йду,— там мати при вікні

Своїх пісень співатиме мені.

Я слухаю — півсон — печаль, дощі...

Гудуть на вітах золоті хрущі.

Національна пісня

Встань, мадьяр, на клич вітчизни!

Встань, часи настали грізні!

Вирішиться в смертнім полі

Жить нам вільно чи в неволі?

Клянемося перед богом

I людьми,

Що рабами більш не будем

Жити ми!

Досить нам уже терпіти!

Вільних прадідів ми діти!

Дихати на повні груди

Мусимо, як вільні люди.

Клянемося перед богом

I людьми.

Що рабами більш не будем

Жити ми!

Той нікчема і ганеба,

Хто не вмре, коли це треба,

Хто не здійме в битві зброї

Для вітчизни дорогої!

Клямемося перед богом

І людьми,

Що рабами більш не будем

Жити ми!

Шабля в золоті іскриться

Ліпше, ніж кайданів криця!

В дружбі з шаблею старою

Рвіть кайдани — і до бою!

Клянемося перед богом