Валентин Кудрицкий - А листя падають...

Хай хто тільки посміє зачепити його!
Я за друга піду з автоматом в руках,
Хай ось тільки кивне, або хай погука.
А якщо він гукне, то не стану питать,
Чи правий він, чи ні - а піду визволять.
А якщо не піду? А якщо завагавсь?
Значить, я - боягуз, або правди злякавсь!
Значить, з совістю я не дружив, бо не мав.
Значить, другом не був, бо я друга не мав.
Значить я - сучий син, або просто - лайно.
То ж чи варто мене поважать і за що?
Бо як друга свого я залишив в біді?-
Значить, другом не був ні йому, ні собі.
А, якщо хтось і з вас зробить щось навпаки -
Я не стану із вами гулять в піддавки.
І хай потім мене буде мучить журба,
Але другу такому буде тільки - ганьба!!!
3.6.1988 р.

ПРИМА
Донька в тебе, звісно, прима,
Що уже і говорить,
До найкращих слів всіх - рима,
Тут вже нічого язвить.
Але, що з красою тею
Буде муж її робить,
Якщо прима та невміє,
Навіть, ліжко застелить?
19.3.2004 р.

ФІЄСТА
Своєму товаришу П.І.
Йому уже восьмий. Ледь ноги тягне,
А кожен день йде на роботу,
Бо дома сидить його чадо земне,
Сидить і викохує вроду.
Дивлюсь я на батька, який з усіх сил
Вмикає свого він верстата,
І кров б'є у мозок мене молотком,
Що жалю немає до тата.
Ми всі поголовно клянемо панів,
Що совісті в них а ні грама,
А ви придивіться до власних синів,
До доньок, яка в них програма?
Сидять перекормки, як грифи в гнізді
Й весь час тільки ждуть подояння,
А мати і батько вже хворі й старі -
Виконують всі їх бажання.
Не знаю, кого тут винить, кого ні,
Чи мамку, чи доньку, чи татка?
Та можу я певно одне лиш сказать:
У всіх в голові у їх вавка.
Та як так в столиці роботи нема?-
Дозвольте у вас запитати,
А може у когось немає ума,
Чи совісті - так би сказати.
Я знаю, браток, не мені вас судить,
Пробач, що пру ніс не в ті двері,
Але, якби міг я тебе не любить -
То це б не писав на папері.
Не стану повчать, що тобі тре' робить,
У кожного є свої вади,
Але, коли завтра тебе будуть бить,
Відверто скажу: буду радий.
Й коли каже донька - роботи нема,
Я ствержую чітко, що честі!
А в батька і мамки немає ума,
Що все потурають Фієсті.
23.4.2003 р.

КОЛИ ПАЛАЄ ДУША
Таке натхнення, Боже мій,
Варт заглянути в очі їй.
Уся душа вогнем палає,
Мов в неї жар хтось підкидає.
Звідки та сила почуттів,
Що жінку б ту, як кажуть, з'їв?
Й за ту коротку з нею мить -
Ти ладен їй служить й служить.
17.9.2003 р.

ІДУ ЛЮБИТЬ!
Прожила моя кохана вже зі мною сорок літ,
І не знає як зварити чоловікові обід.
Як жбурне в каструлю манки - то забуде посолить,
А якщо її посолить - треба знов води долить.
Так ото і доливає - то сюди, а то туди,
Поки в нас не стане солі чи в циберочці води.
Та, зате, як прийде вечір жінка знає, що робить...
Ще з надвору в дім гукає:
- Приготовсь, іду любить!..
12.12.2000 р.

ВОЛОДИМИРУ АСАДОВУ
Я про Асадова згадав,
Який недавно ще писав.
Ну хто про нього вже згадає,
Як світ, в якому жив? - конає.
Те саме буде і зі мною:
Нові часи - з новою грою,
Хто нашу працю, нас оцінить?-
Хіба що зроблять кислу міну
І скажуть:
-Був дурним і ним остався,
Бо геній так би не старався.
28.1.2006 р.

СТІЛЕЦЬ
Коли пройшов цей молодець,
Десь в коридорі зник стілець.
І бачили усі - хто вкрав,
Та виду жоден не подав.
А той хапун вже так старався,
Що він не брав - всім присягався.
І так усіх він запевняв,
Що й сам повірив, що не брав.
Я ледь було не провалився,
Коли він Господом божився,
І сам про себе я подумав:
-Кого ж ти обмануть надумав,
Що присягавсь ім'м Творця
Із - за якогось там стільця?
Що ж ти робитимеш, мій брате,
Як будеш перед Ним стояти?
А сотня літ не за горами,
Чи ж думав ти про це, Адаме?
І я з тих пір на ту людину
Дивлюсь, неначе, на - тварину.
І не за те, що вкрав стільця,
Що присягавсь ім'ям Творця.
28.1.2006 р.

НІКЧЕМА
Скільки тебе я знаю, брате,
Ти вічно бідкався, стогнав,
І в той же час за стіл без м'яса -
В житті ні разу не сідав.
Чи то така душа-химера,
Щоб з себе бідного вдавать,
Чи то така ти вже нікчема -
Щоб вічно плакать і стогнать.
19.5.2005 р.

КРАЩЕ ГАРЕМ!
Своєму товаришу П.І.
Ти став нестерпним й не цікавим
Таким, як застаріла кава.
І хоч завжди їв хліб із салом,
Але завжди стогнав, що мало.
Бо все оте, що заробляв
Ти те й робив, що проїдав.
А ті, що менше заробляли,-
Палаци всі побудували.
Ото, не плач і не стогни,
А свій ремінчик затягни,
І думай не лише зубами,
Читать дальше