Тарас Шевченко - Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 1

Т м а, м н а — трилітерні склади в церковнослов’янському букварі; по такому букварю вчився Шевченко в дитячі роки.

О к с і я — надрядковий значок в церковнослов’янських книгах, означає наголос над складом.

Щирий батько — Григорович Василь Іванович (1786–1865) — конференц-секретар Академії мистецтв, брав активну участь у викупі Шевченка з кріпацтва, допоміг йому стати пансіонером (стипендіатом) Товариства заохочення художників. Високо цінуючи турботи і допомогу Григоровича, поет присвятив йому поему «Гайдамаки» на згадку про день викупу.

Інтродукція — введення, вступ до музичного або словесного твору. Оскільки в поемі був уже ліричний вступ, Шевченко назвав історичний вступ «Інтродукцією».

Степан — Стефан Баторій, король Польщі з 1576 до 1586 р.

Ян Собієський — Ян Собеський, король Польщі у 1674–1696 pp.

«Nіе роzwaІаm!» (польське «Не дозволяю!») — право вето, яке мав у XVII–XVIII ст. ст. кожен член польського сейму, не згодний з тією чи іншою постановою. Досить було одного вигуку «Nie pozwalam!», щоб постанова не була прийнята. Шляхетська анархія та економічна слабкість країни, як наслідок безнастанних війн, привели її кінець кінцем до занепаду. В 1772–1795 pp. Польща була поділена між трьома державами — царською Росією, Пруссією та Австрією.

Понятовський, Станіслав-Август — останній король Польщі (1764–1795). Формально обраний сеймом, а фактично поставлений Катериною II, він був слухняним знаряддям у руках російського царизму. При ньому Польща втратила свою державність.

Пулавський і Пац — польські шляхтичі, що очолювали опозицію проти Понятовського, керували повстанням польської шляхти. Повстання було придушене за допомогою царського війська.

Герш-ту? (Євр.) — Чи ти чуєш?

«Вільшана, або Ольшака — містечко Київської губернії, Звенигородського повіту, між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей)». — Прим. Шевченка.

Їмості (польськ.) — милостивій пані, її милості.

Л і т а н я (літанія) — католицьке урочисте благальне молитвословіє. Тут вжито в переносному значенні — нецікава для конфедератів розповідь Лейби.

Схизма ти. — «Не уніатів ляхи називали схизматами». — Прим. Шевченка.

Титар — ктитор, церковний староста.

«Му zyjemy, my zyiemy, Polska nie zginela» — «Ми живемо, ми живемо, Польща не загинула» — слова з державного гімну тодішньої Польщі.

Свячений — гайдамацький ніж.

«Про конфедератів так розказують люди, котрі їх бачили; і яке диво, бо то була все шляхта z honorem, без дисципліни; робить не хочеться, а їсти треба». — Прим. Шевченка.

Z honorem — з гонором, з пихою, з почуттям власної гідності.

Чигирин — місто на р. Тясмин, притоці Дніпра. В XVII ст., починаючи від Богдана Хмельницького, був місцем перебування українських гетьманів. У січні 1653 р. в Чигирині відбулася старшинська рада, яка прийняла рішення продовжувати боротьбу проти шляхетської Польщі і добиватися возз’єднання України з Росією.

Щедрої гостинець пані.— Селяни, учасники Коліївщини, вірили легенді, нібито Катерина II підтримує селянське повстання і посилає зброю: вози залізної тарані — вози із зброєю — ножами. Згодом повстанці переконалися в облудності цієї легенди, коли царське військо, за вказівкою Катерини II, допомогло польській шляхті придушити рух селянських мас.

Головатий — останній суддя Запорозького війська — Павло Головатий (1715–1795). Та, можливо, тут Шевченко має на увазі Антона Головатого, писаря, одного з організаторів Чорноморського козацького війська.

Залізняк, Максим — козак-запорожець, один з керівників повстання 1768 р. Організував повстанські загони і привів їх від Чигирина до Умані — міста, що належало тоді польському магнатові Потоцькому. Під Уманню Залізняк з’єднався з загоном другого керівника Коліївщини — Гонти.

Гонта, Іван — сотник уманського надвірного козацтва, що служило при шляхетському дворі. На початку повстання став на бік повсталого народу. Під керівництвом Залізняка і Гонти повстанці взяли Умань. Коли повстання було придушене, польська шляхта нещадно розправилася з учасниками повстання. Особливо жорстоко карали полонених у Сербах і Кодні: багатьом з них стинали голови, садили на палі, різали вуха, вирізали ремені зі спини. Гонту після нелюдського катування стратили, порубавши на шматки. Залізняка, як російського підданого, судив царський суд і після жорстокої кари батогами заслав до Сибіру, де він і помер. Сама — Катерина II.