Тарас Шевченко - Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 1

А тим часом непрощенний

Грішний умирає

У будинках. Уже його

Й сакраментовали [159] Сакраментовати — причащати перед смертю. ,

Клали долі на соломі

І стелю знімали,

Не вмирає. І лікарі

Нічого не вдіють.

Потім трохи полегшало.

«Покличте Лукію»,—

Шепнув, та аж затрусився.

Привели в палати

Мою відьму, і лікарі

Вже стали прохати,

Щоб помогла. Прийшла вона,

І у ногах стала,

І тихенько за грішного

«Отче наш» читала.

Пан неначе прокинувся,

Глянув кругом себе

І на неї… та й закричав:

«Не треба! не треба!

Іди собі… або стривай,

Чи ти не забула?

Прости мене… прости мене…»

І сльози блиснули

Вперше зроду. «Я прощаю,

Я давно простила».

І свічечку дала в руки,

І перехрестила.

Заснув ворог перед нею,

Як тая дитина.

А її за свою душу

Молитись покинув.

Сорокоусти [160] Сорокоусти — в православній церкві — молитви по померлих протягом сорока днів після смерті. наймала,

У Київ ходила

Та за пана за грішного

Господа молила.

І восени вернулася

В село зимовати,

Так, як матір, привітали

Ласкаві дівчата,

І знов стали на досвітки

До неї ходити,

ї змов стали, як матері,

Лукії годити.

А вона їх научала,

Як на світі жити,

Розказує, як і вона

Колись дівовала

І як пана полюбила,

Покриткою стала,

І як стригою ходила,

Близнят породила,

Як блукала з циганами,

І як її вчила

Лікарювать Маріула,

І де що робилось,

Усе, було, розказує,

Аж плачуть дівчата

Та хрестяться, жахаються,

Ніби пан у хаті.

А вона їх розважає,

Просить, закликає,

Щоб з панами не кохались,

Бо бог покарає.

Що «підете й ви по світу

Так, як я ходила,

Батька й матір погубите,

Як я погубила,

Дітей своїх на сміх людям

Пустите по світу.

Так, як я… як я… пустила

Діти, мої діти».

Отак вона научала.

Дівчата хрестились

Та плакали, — а у ночі

Пани все їм снились.

І з рогами і хвостами

Одрізують косу,

Та кусають, та сміються

І простоволосу

На собак тощо міняють,

У дьогті купають,

І виводять на улицю,

І людей скликають

Дивитися. Отаке~то

Дівчаточкам снилось,

А все-таки на досвітки

До неї ходили.

Прийшла весна зеленая,

Стара моя встала,

Пішла в поле шукать зілля

Та там і осталась.

І обідать і вечерять

Варили дівчата,

Та не знали, де ділася

їх нерідна мати.

Пастухи в селі сказали,

Що коло могили

У калюжі стару відьму

Чорти утопили.

Найшли її, громадою

Без попа сховали

На могилі й осиковим

Кілком пробивали.

А дівчата засіяли

Могилу цвітами

І осику поливали

Своїми сльозами.

І виросла на могилі

Осика заклята,

Отам відьма похована,

Молітесь, дівчата.

Молітеся і не кваптесь

На панів лукавих.

Бо згинете осміяні,

Наробите слави.

Седнев,

1847, марта 7

За що ми любимо Богдана?

За те, що москалі його забули,

У дурні німчики обули

Великомудрого гетьмана.

[1845–1847]

Руна — луна.

Штернберг, Василь Іванович (1818–1845) — художник, товариш Шевченка по Академії мистецтв. Деякий час Шевченко і Штернберг жили разом на 5-й лінії Васильєвського острова в будинку Аренса, щиро дружили, малювали один на одного портрети-шаржі та різні побутові картинки з свого спільного життя.

Гайдамаки — українські повстанці, переважно з селян, що боролися проти гніту польського панства. Особливою силою відзначилися повстання 1733–1734 і 1768 років. Останнє повстання (відоме під назвою Коліївщина, очолене Залізняком та Гонтою) і стало темою Шевченкового твору.

Вавілон — одне із славнозвісних міст стародавнього світу, розташоване на берегах Євфрату. Славилося одним із «семи чудес світу» — висячими садами, влаштованими на штучних кам’яних терасах, що підносилися одна над одною біля царського палацу.

Все письменні, друкован і… і далі.— Тут Шевченко полемізує з реакційною критикою, яка заперечувала саме існування української мови.

Матрьоша, Параша, паркет, шпори — ходові поетичні імена і образи тогочасної романсової поезії. Султан — оздоба з волосу чи з пір’я на парадних головних уборах царської армії.

Скутар — передмістя Стамбула, колишньої столиці Туреччини.