Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився,
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини, і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: «Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся».
Козак каже: «Погуляю
Та любую пошукаю».
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю,
Вихожаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
24 іюня [1860,
С.-Петербург]
«Росли укупочці, зросли…»
Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба —
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий припести.
25 іюня [1860,
С.-Петербург]
«Світе ясний! Світе тихий…»
Світе ясний! Світе тихий!
Світе вольний, несповитий!
За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій, теплій хаті
Оковано, омурано
(Премудрого одурено),
Багряницями закрито
І розп’ятієм добито?
Не добито! Стрепенися!
Та над нами просвітися,
Просвітися!.. Будем, брате,
З багряниць [206] Багряниця — тут — у значенні парчевої матерії, з якої шили ризи, всілякі покривала для церковного вжитку тощо.
онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими [207] Явлені — чудотворні ікони.
піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
27 іюня [1860,
С.-Петербург]
ЛИКЕРІ [208] Ликера — Ликера Іванівна Полусмак, колишня кріпачка чернігівських поміщиків Макарових, на той час — вільнонаймана служниця знайомих Шевченка в Петербурзі. Шевченко мав намір побратися з Л. Полусмак. Карташевські, Макарови, Білозерські не радили поетові, бо вона, мовляв, нерівня, і настроювали дівчину проти нього. Це й відбилося у змісті твору. Влітку 1860 р. Шевченко намалював портрет Ликери Полусмак.
На память 5 августа 1860 г.
Моя ти любо! Мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа
Раби, невольники недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби його — ми люде!
Моя ти любо! усміхнись
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести
І поховать лихе дебеле
В хатині тихій і веселій.
5 августа [1860],
Стрельна
«Барвінок цвів і зеленів…»
Н. Я. Макарову [209] Макаров, Микола Якович (І828—1899) — син чернігівського поміщика. У зв’язку із справою Петрашевського був засланий до Петрозаводська, згодом служив у міністерстві фінансів. У його сестри — В. Я. Карташевської — служила Л. Полусмак. На 27–28 липня Шевченко призначив сватання. Однак воно не відбулося. Десь у середніх числах вересня між ними стався розрив. Під враженням цього Шевченко і написав свій вірш.
На память 14 сентября
Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався;
Та недосвіт [210] Недосвіт — ранковий мороз.
перед світом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив… Поморозив…
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода!
14 сентября [1860,
С.-Петербург]
І Архімед, і Галілей
Вина й не бачили. Єлей
Потік у черево чернече!
А ви, святиє предотечі,
По всьому світу розійшлись
І крихту хліба понесли
Царям убогим. Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
24 сентября [1860,
С.-Петербург]
Л. [211] Л. — Ликера Полусмак. Незважаючи на розрив, викинути її з серця відразу поет не міг, адже це була його остання спроба одружитись, створити свою сім’ю, про яку він так палко мріяв. Тепер його заповітна мрія стала тільки сном, минулим, про яке він говорить з винятковою щирістю і жалем.
Читать дальше