Тарас Шевченко - Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2

А потім сів і зажурився:

«Для чого я на світ родився,

Свою Україну любив?»

До утрені завив з дзвіниці

Великий дзвін. Чернець мій встав,

Надів клобук, взяв патерицю,

Перехрестився, чотки взяв…

І за Україну молитись

Старий чернець пошкандибав.

[Друга половина 1847,

Орська кріпостъ]

Один у другого питаєм,

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, не дознавшись, умираєм.

А покидаємо діла…

Які ж мене, мій боже милий,

Діла осудять на землі?

Коли б ті діти не росли,

Тебе, святого, не гнівили,

Що у неволі народились

І стид на тебе понесли.

[Друга половина 1847,

Орська кріпость]

Самому чудно. А де ж дітись?

Що діяти і що почать?

Людей і долю проклинать

Не варт, єй-богу. Як же жити

На чужині на самоті?

І що робити взаперті?

Якби кайдани перегризти,

То гриз потроху б. Так не ті,

Не ті їх ковалі кували,

Не так залізо гартували,

Щоб перегризти. Горе нам!

Невольникам і сиротам,

В степу безкраїм за Уралом.

[Друга половина 1847,

Орська кріпость]

Ой стрічечка до стрічечки,

Мережаю три ніченьки,

Мережаю, вишиваю,

У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка

Дивуйтеся, дівчаточка,

Дивуйтеся, парубки,

Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,

А з іншими вінчайтеся,

Подавані рушники…

Отаке-то, козаки!

[Друга половина 1847,

Орська кріпость]

Чи то на те божа воля?

Чи такая її доля?

Росла в наймах, виростала,

З сиротою покохалась.

Неборак як голуб з нею.

З безталанною своєю,

Од зіроньки до зіроньки

Сидять собі у вдівоньки.

Сидять собі, розмовляють,

Пречистої дожидають.

Дождалися… З Чигирина

По всій славній Україні

Заревли великі дзвони,

Щоб сідлали хлопці коні,

Щоб мечі-шаблі гострили

Та збирались на весілля,

На веселе погуляння,

На кроваве залицяння.

У неділеньку та ранесенько

Сурми-труби вигравали.

В поход у дорогу славні компанійці [28] Компанійці — наймане кінне військо на Лівобережній Україні, створене гетьманським урядом наприкінці XVII ст. для охорони кордонів та придушення народних заворушень. До компанійських полків вступали охочі люди. Вони одержували від гетьманського уряду платню, продовольство, амуніцію тощо. В 20-х роках XVIII ст. у зв’язку із збільшенням контингентів царського війська компанійські полки ліквідовано і перетворено на полки легкої кавалерії регулярної царської армії.

До схід сонечка рушали.

Випровожала вдова свого сина,

Ту єдиную дитину.

Випровожала сестра свого брата.

А сірому сиротина

Випровожала; коня напувала

До зірниці із криниці,

Виносила збрую — шаблю золотую

І рушницю-гаківницю.

Випровожала три поля, три милі,

Прощалася при долині.

Дарувала шиту шовками хустину,

Щоб згадував на чужині.

Ой хустино, хустиночко!

Мережана, шита.

Тілько й слави козацької —

Сіделечко вкрити.

Вернулася, журилася,

На шлях битий дивилася.

Квітчалася, прибиралась,

Що день божий сподівалась.

А в неділеньку ходила

Виглядати на могилу.

Мина літо, мина й друге,

А на третє линуть

Преславнії компанійці

В свою Україну.

Іде військо, іде й друге,

А за третім стиха —

Не дивися, безталанна,—

Везуть тобі лихо.

Везуть труну мальовану,

Китайкою криту.

А за нею з старшиною

Іде в чорній свиті

Сам полковник компанійський,

Характерник [29] Характерник — людина, яку вважали чарівником, чаклуном. з Січі.

За ним ідуть осаули

Та плачуть ідучи.

Несуть пани осаули

Козацькую збрую:

Литий панцир порубаний,

Шаблю золотую.

Три рушниці-гаківниці

І три самопали…

А на зброї… козацькая

Кров позасихала.

Ведуть коня вороного,

Розбиті копита…

А на йому сіделечко

Хустиною вкрите.

[Друга половина 1847,

Орська кріпость]

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя-дяка,

Гарненько вкраду п’ятака —

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге — та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами