Валерій Пекар - Бесіди майстра Хай Тао про стратегію

І Хай Тао, не розгортаючи, жбурнув сувій у багаття, в якому слуги палили листя.

– Ну що ж, будемо битися за твоїми правилами, невідомий воїне! – виголосив він з посмішкою. – Нехай всі, хто бачить нас, стежать за дотриманням правил і визнають порушника тим, хто програв.

– Ти переміг, мудрий Хай Тао, – відповів незнайомець з глибоким поклоном. – Воістину, сила великого воїна не тільки в його м’язах.

– Ніколи не грайте з чужинцями за їхніми правилами, особливо, якщо не знаєте їх до пуття, – так закінчував зазвичай цю історію майстер Хай Тао, розповідаючи її своїм учням. – Будь-який ваш крок лише наблизить вас до поразки. І якщо ви потрапили в таку халепу, змініть правила. Це не більше нечесно, ніж змушувати вас грати за правилами, які від початку не залишають вам жодного шансу.

– Ви не можете адекватно оцінювати себе, поки ви ставитеся до себе надто серйозно, – говорив Хай Тао учням.

Але молодий учень Жень не послухав порад учителя. Адже він прийшов до Хай Тао, щоб опанувати військову майстерність, якій вирішив присвятити своє життя, – які ж тут жарти? Жень не пропускав занять, приходячи на них першим і йдучи останнім. Він прочитав всі книжки з військового мистецтва й вивчив їх напам’ять. Він ретельно випрасовував свій одяг і зав’язував пояс красивим вузлом. Він вирівнював по нитці смужки на своїй ковдрі та відбивав край табуреткою. Він був першим у теорії – й останнім на практиці.

Одного разу Хай Тао вирішив покласти цьому край. Він знав, що моралізаторство не приносить користі.

– Послухай, Жень, ти вивчив так багато правил. Але ти так і не вивчив «Шістнадцять Правил Великого Воїна», – сказав Хай Тао. – Може, тому в тебе нічого не виходить?

Молодий учень рвучко повернувся до вчителя, очі його загорілися.

– Але я ніколи не чув про них, учителю! – вигукнув він. – Ви навчите мене, правда?!

– Звісно, – з м’якою усмішкою відповів Хай Тао. – Почнемо з правила номер шістнадцять. Воно просте: ніколи не сприймай себе і те, що ти робиш, занадто серйозно.

– Так, учителю, я зрозумів! А перші п’ятнадцять правил? Ви розкажете про них?

– Ні. Їх не існує, – відповів Хай Тао й додав: – Те, що я тобі розповів, це єдине.

Одного разу Хай Тао був призначений намісником великого міста Сіньтянь в ті часи, коли північні варвари постійно здійснювали на нього свої набіги. Природно, передовсім Хай Тао зайнявся зміцненням оборони міста. Але, поза тим, він започаткував один дивний звичай. Він встановив на головній базарній площі високий поміст. Щочетверга за годину до заходу сонця під барабанний дріб Хай Тао піднімався на цей поміст. Він виголошував коротку промову, звертаючись до мирних жителів міста: ремісників, торговців, пастухів, що пригнали на ринок свою худобу, чоловіків і жінок.

Хай Тао говорив дуже коротко. «Жителі міста Сіньтянь, – говорив він, – за минулий тиждень ми зробили ось це й ось це для оборони нашого міста, були такі сутички з варварами, ось такі люди відзначилися, тож я їх так нагородив, а ось такі люди схибили або не впоралися, тож я їх ось так покарав». Після цього під барабанний дріб Хай Тао сходив з помосту й більш на ньому не показувався до наступного четверга, а поява на помості сторонньої людини жорстоко каралася. Хай Тао говорив так коротко й чітко, що навіть найбільш прудконогий хлопчисько за цей час не встиг би перетнути головну базарну площу. Тому жителі міста щочетверга заздалегідь збиралися на площі і з завмиранням серця чекали, коли пролунає барабанний дріб і намісник вийде на поміст, що був порожнім цілий тиждень.

– Навіщо ти це робиш, правителю? – питали його офіцери.

– Бо жителі міста повинні знати: ситуація під контролем, і з кожним тижнем вона покращується, – відповідав Хай Тао.

– Але ж це прості пастухи, ремісники й торговці, – говорили офіцери. – Негоже правителю виступати перед ними.

– Саме завдяки їм наше місто тримається при наступі переважаючих сил північних варварів, – відповідав Хай Тао. – Якщо місто впаде, для варвара немає різниці між військовим тисячником та останнім пастухом. Жителі вірять нам і тому приганяють худобу, рубають ліс, виготовляють цеглу. Якби ці люди перестали вірити, місто давно б уже впало.