Валерій Пекар - Бесіди майстра Хай Тао про стратегію

Ці – життєва енергія, що пронизує Всесвіт і людину.

Чимало стародавніх китайських термінів замінені сучасними, щоб не перевантажувати читача. Це, звичайно, позбавляє текст етнографічного шарму, натомість очищає основний сенс.

Якось учні запитали Хай Тао:

– Учителю, як вам вдається завжди знаходити правильні стратегічні рішення? Адже часто буває так, що інформації бракує, а часу на її аналіз немає зовсім! А ціна помилки дуже велика. Як бути?

– У мене є надійний, перевірений часом прийом, заповіданий мені моїм учителем, – відповідав Хай Тао.

– Учителю, розкажіть нам про нього! Навчіть нас!

– Я завжди ношу в кишені дві квасолини – чорну й білу. Ось вони, бачите? Передусім я намагаюся сформулювати стратегічну задачу у вигляді такого питання, на яке можна відповісти «так» або «ні». Потім я лізу в кишеню й навмання дістаю одну квасолину. Біла значить «так», чорна – «ні». І після цього я послідовно й жорстко втілюю отримане стратегічне рішення.

– Але ж виходить, що рішення вибрано випадково, вчителю?

– Звісно. Але в умовах невизначеності, якщо рішення треба ухвалити негайно, послідовність і жорсткість завжди краще коливань і нерішучості. Краще якісно втілити будь-яке рішення, ніж сахатися від одного до іншого, вагатися та змінювати думку до останнього.

Якось правитель царства Цзінь забажав, щоб його син пройшов навчання в Хай Тао. Молодий принц на початках був смиренний, скромний і старанний. Але так було лише доти, доки не прийшов час вивчати мистецтво тактики бою.

– Перший рік ми будемо вивчати управління в бою десятком воїнів, – оголосив Хай Тао учням.

– Але як же так, вчителю, – підніс голос молодий принц. – Адже мені судилося бути правителем, успадковувати царство мого батька, хай триватимуть довго його роки. Я керуватиму не десятком воїнів, і навіть не сотнею, і навіть не тисячею. Батько відразу призначить мене командувачем десяти тисяч відповідно до мого високого походження.

– Починати вивчення мистецтва управління все одно потрібно з малого, – відповів Хай Тао. – Не навчившись керувати десятком, ти ніколи не зможеш керувати сотнею. Полководець повинен пройти послідовно всі рівні розвитку, тільки так він зможе розуміти своїх воїнів, своїх десятників і сотників. Тільки опанувавши тактику, можна переходити до стратегії.

– Те ж саме стосується і грошей, – додав, трохи помовчавши, майстер Хай Тао. – Тільки навчившись поводитися зі 100 юанями, ти стаєш готовий до того, щоб мати справу з тисячею юанів. І тільки досвід поводження з тисячею дозволить тобі бути гідним розпоряджатися десятьма тисячами юанів.

Одного разу у ворота майстра Хай Тао постукав якийсь чоловік.

– Я викликаю тебе на двобій, великий воїне, – сказав він, зайшовши на подвір’я й поставши перед очима Хай Тао і його домочадців. – Я викликаю тебе на двобій і якщо ти приймеш виклик, він відбудеться просто тут і зараз, за правилами, викладеними в цьому манускрипті.

І він, вклонившись, подав Хай Тао згорнутий трубочкою й перев’язаний квітчастою стрічкою дорогий папір.

– Я приймаю твій виклик, невідомий воїне, – відповів Хай Тао, бо то був його звичай та обітниця.

– І хто порушить правила, той вважається таким, що отримав ганебну поразку, – додав незнайомець.

Хай Тао висловив свою згоду легким поклоном і став розгортати документ.

У погляді гостя блиснуло щось таке, що спонукало Хай Тао зупинитися й уважно подивитися на нього.

– Але ми ж ще не почали?.. – напівствердно-напівзапитально вимовив Хай Тао.

Незнайомець посміхнувся й трохи схилив голову.

– Поєдинок відбудеться згідно з правилами, – підкрес-лив він.

Хай Тао швидко згорнув документ.

– Цілком можливо, у правилах написано, що поєдинок починається негайно, і той, хто завдав першого удару, вважається переможцем, – сказав Хай Тао. – Поки я читатиму, ти тим часом гепнеш мене палицею, і наш поєдинок буде завершено.

Обличчя незнайомця нічого не виказувало, як у професійних гравців в мацзян *.

– А якщо я триматиму тебе за зап’ястки, поки читатиму, а в правилах написано, що не можна торкатися супротивника до сигналу? Тоді я стану порушником правил, – вів далі майстер. – А якщо я накажу слугам потримати тебе, а правила це забороняють? Поки я не знаю правил, я програв. І поки я їх вивчаю, я теж програв.