Марк Фалкс - Як керувати рабами

Першим їхнім боєм була коротка сутичка із солдатами з Капуї. Повстанці легко здобули перемогу та заволоділи солдатською зброєю.

Коли вони проходили сільською місцевістю, до них приєднувалося дедалі більше й більше рабів, які побачили шанс здобути свободу і повернутися додому. Бунтівників стало так багато, що проти них виступив римський претор [33] Претор ( лат . praetor, від praeire — йти попереду, очолювати) — державна посада, зміст і функції якої змінювалися в ході історичного розвитку Давнього Риму. Клодій із трьохтисячним військом. Наздогнавши повстанців, він зі своїм військом обложив їх на вулкані. Зійти на гору можна було лише однією вузькою і крутою стежкою, яку охороняв Клодій. З усіх інших боків височіли стрімчаки, на які було неможливо ступити ногою. Але повстанці змайстрували драбини з лози дикого винограду, за їх допомогою спустилися вниз із протилежного боку вулкана і оточили римські війська. Ті не розуміли, що відбувається: раптовий напад спричинив у війську такий безлад, що воно в паніці відступило.

Наступним полководцем, якого послали в бій проти повстанців, був Публій Вариній. Спартак спочатку розбив його помічника, Фурія, із загоном у дві тисячі осіб, а потім і Коссинія, Варинієвого радника, завдавши супротивникові важких втрат і заволодівши його зброєю. Сам Публій Вариній зволив нарешті виступити проти Спартака, але, хоча й провів кілька боїв, так і не зміг розбити його. Після кожної перемоги Спартак спалював усе спорядження, що більше не було потрібне, вбивав усіх полонених і різав в’ючних тварин, аби його армію ніщо не обтяжувало та не затримувало.

Але Спартак, як я вже казав, був розумною людиною. Він ні на секунду не вірив у те, що здатен повалити владу Риму, хоча його армія вже й налічувала сімдесят тисяч осіб. Він знав, що на нього чекає в підсумку, — поразка і смерть. Він міг урятуватися лише в тому разі, якби залишив територію Риму. Тому Спартак повів свою армію на північ, у бік Альп, плануючи перейти через гори так, аби кожен повстанець міг повернутися на свою батьківщину — у Галлію, Фракію чи Германію. Але його військо сп’яніло від легких перемог і багатої здобичі. Зухвалість і самовпевненість бунтівників зростала разом із їхньою кількістю, вони вважали себе непереможними. Через те повстанці відмовилися йти за своїм ватажком і рушили Італією, руйнуючи все на своєму шляху.

Сенат тепер уже непокоївся не так через принизливість ситуації з повстанням, як через паніку, яку воно спричиняло. Проти Спартака виступили двоє консулів, що зазвичай бувало лише під час найважчих війн. Один із них, Ґеллій, атакував германців, які відділилися від основного війська Спартака заради грабунку, і вщент розгромив їх. Другий консул, Лентул, який мав більше військо, оточив самого Спартака, але тому знову вдалося виграти бій. Наступним був Кассій, проконсул Цизальпійської Галлії, [34] Цизальпійська Галлія — регіон на півночі Італії. який із десятитисячною армією перекрив Спартакові шлях до Альп. Відбулася ще одна битва, і ще одна римська армія зазнала поразки.

Сенат уже був охоплений гнівом. Спочатку римляни не ставилися до цієї війни серйозно: хіба можна по-справжньому воювати з гладіаторами та рабами? Але війна тривала вже третій рік і спричинялася до значних збитків. Отже, було скликано консулів і головнокомандувачем у війні проти повстанців призначено найбагатшу людину Риму — Красса. Він послав за Спартаком свого помічника Муммія з двома легіонами і дав йому суворий наказ не вступати з повстанцями в бій. Але Муммій не втримався від спокуси, адже йому протистояла лише банда рабів! І в результаті зазнав ганебної поразки, точнісінько як інші римляни перед ним. Втрати були важкими, і багато легіонерів, рятуючись, покидали свою зброю. Красс переозброїв ці війська і прийняв від них урочисту обітницю, що вони ні в якому разі не залишатимуть зброї, бо вона є джерелом життєдайної сили для Спартака. А щоб відновити у своїй армії дисципліну, Красс повернув давню практику децимації. [35] Децимація (від лат . decimatio, від decimus — «десятий») — страта кожного десятого за жеребом, вища міра дисциплінарних покарань у римській армії. Перші п’ять сотень римських утікачів, які виявили найбільше боягузтво, було розділено на п’ятдесят груп, і одного з кожного десятка, вибраного за жеребом, забили до смерті інші дев’ятеро. Легіонери зрозуміли, що вони мають боятися Красса дужче, ніж поразки від супротивника.