Сицилію наповнило стільки рабів, що ті, хто про це чув, не йняли віри і вважали це перебільшенням. Бундючність власників зросла до того, що замість забезпечити пастухів їжею, їм радили красти її в інших. Відсутність їжі, таким чином, спонукала людей до грабунків, які потужною хвилею прокотилися по всьому острову.
Спочатку голодні пастухи нападали на самотніх подорожніх, які опинились у безлюдних місцях. Потім злочинці почали об’єднуватися в групи і вночі здійснювали набіги на ферми. Грабували власників і вбивали тих, хто чинив опір. Набіги ставали дедалі зухвалішими. Подорожувати Сицилією зробилося небезпечно, та й жити за межами міст — також. Усюди панували насильство, пограбування і вбивства. Пастухи, котрі звикли жити просто неба і мали зброю, дедалі частіше скидалися на озброєні банди. Вони харчувалися здебільшого м’ясом і молоком і ставали все дужче схожими на диких тварин. Так розпорошені групи озброєних, здичавілих рабів захопили увесь острів. Намісники хотіли взяти ситуацію під контроль, але, перебуваючи на грошовому утриманні у великих землевласників, не наважувалися виступати проти рабів. Вони були змушені дивитися крізь пальці на розграбування провінції.
Тим часом раби, котрі обробляли землю, були змучені важкими умовами свого життя і часто потерпали від несправедливих та принизливих побоїв. Урешті-решт їхній терпець урвався. Раби зібралися разом, коли випала така нагода, і обговорили план повстання; офіцери допомогли розробити його детально. Їхній лідер, однак, не належав до «своїх» — то був сирієць із Апамеї. [32] Апамея — місто античної доби в Північній Сирії.
Він був відомий як чарівник і міг чинити неймовірні дива. Цей чоловік стверджував, що може передбачати майбутнє, бо, коли він спить, із ним розмовляють боги. І багато хто вірив йому, адже прикидався він майстерно. Він говорив навіть, що бачить видіння й тоді, коли не спить, а також чує безпосередньо від богів, що мусить статися.
Сирійцеві таланило, і деякі з його фантазій здійснювались. Через це його репутація лише вигравала, він став відомим і здобув підтримку по всій Сицилії. Зрештою він так ужився у свою роль, що в трансі вивергав із рота вогонь і полум’я, а потім виголошував богонатхненні пророцтва. Йому вдалося це зробити за допомогою хитрої штуки: він уміщував жарину в горіхову шкаралупу, в якій було просвердлено отвори. Потім непомітно клав горіх до рота, а коли починав говорити, з його рота вилітали іскри та язики полум’я.
Перед початком повстання ватажок проголосив, що йому явилася сирійська богиня. Вона сказала, що його коронують і він стане царем. Повстання набирало сили, і його пророцтво здійснилось: він зробився лідером десятків тисяч рабів, об’єднаних ненавистю до своїх господарів і прагненням їх знищити.
Цей перший заколот рабів аж ніяк не можна порівнювати з великим повстанням під проводом Спартака. Повсталі раби Сицилії зовсім не прагнули створювати власну державу, вони просто хотіли повернутися до своїх племен на далекій півночі з награбованою здобиччю — награбувати стільки, скільки зможуть забрати з собою. Але у випадку зі Спартаком, як і на Сицилії, саме надмірна жорстокість рабовласників стала тією іскрою, що запалила повстання.
Воно почалося з того, що чоловік на ім’я Лентул Батіат зібрав рабів у власній гладіаторській школі в Капуї. Багато з них були галлами та фракійцями, і їм довелося стати гладіаторами не тому, що вони скоїли якийсь злочин, а просто з примхи їхнього власника. Двісті душ вирішили втекти, але хтось виказав їх. Підняли на ноги додаткову варту, і лише сімдесят вісім людей, озброєних сокирами та ножами, що знайшлися на кухні, змогли пробитися з казарми, у якій їх тримали. Незабаром на своєму шляху вони зустріли кілька возів, що везли гладіаторські обладунки та зброю до іншого міста. Повстанці відібрали все це і озброїлись.
Спартак зробився їхнім лідером. То був фракієць із кочового племені, не лише хоробрий і фізично сильний, але й розумніший та гуманніший, ніж можна було очікувати від людини, котрій було призначено рабську долю. Його навіть легко було прийняти за грека. Розповідають, що коли його вперше доправили до Рима для продажу, приповзла змія і обвилася навколо голови Спартака, доки він спав, а його дружина, котра походила з того самого племені й була пророчицею, сказала: «Це означає, що він досягне влади й успіхів». Він привів свою групу втікачів на вершину Везувію, звідки й почав здійснювати набіги на околиці. Популярності Спартака сприяло те, що він порівну ділив зі своїми людьми здобич, і чутки про це приваблювали до нього нових рабів із найближчих плантацій.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу