Джефф Сазерленд - Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший час

Чи не здається вам, що для однієї людини такої відповідальності забагато? Саме тому у великих проектах усіма потребами зазвичай займається ціла команда власників продукту. Детальніше я розповім про це пізніше. А спочатку хочу показати наочний приклад обов’язків цієї людини. Уявіть себе в кабіні реактивного винищувача F-86 Sabre , де за штурвалом сидить «божевільний майор» Джон Бойд, готовий до повітряного бою над Корейським півостровом.

Під час Корейської війни повітряні бої точились переважно між американськими літаками F-86 Sabre і МіГ-15 радянського виробництва. МіГ був швидшим, маневренішим, ніс більше озброєння та й узагалі переважав за всіма параметрами. Теоретично МіГи мали б очистити небо від американських пілотів. Натомість їх самих збивали в десять разів більше. Намагання визначити, як це стало можливим, сформувало тактику ведення майбутніх війн. Крім того, воно мало величезний вплив на розвиток системи Scrum .

Джон Бойд був просто-таки найвидатнішим пілотом-винищувачем усіх часів, хоча й ніколи не збивав ворога в бою. Він устиг виконати над Кореєю лише двадцять два бойові вильоти, як почалося перемир’я, а в ті часи треба було мати тридцять вильотів як веденому, перш ніж ви могли зайняти місце головного в парі літаків – нападника. Відзначився він уже після закінчення війни, викладаючи в льотній школі ВПС США на базі Нелліс, що на півдні штату Невада. В армії, де цінується часта зміна персоналу, він безпрецедентно прослужив інструктором цілих шість років.

Льотчиків-винищувачів не назвеш особливо скромними хлопцями. На час прибуття на базу Нелліс вони вже вважаються елітою ВПС, тому й поводяться доволі зверхньо. Бойд мав надійний спосіб збивати з них пиху, щоб та не заважала їм засвоювати навчальний матеріал. Він по черзі запрошував їх піднятись у повітря і триматися чітко за ним, що є найкращою позицією в повітряному бою. Потім він наказував курсантові атакувати його. Так от, протягом сорока секунд він безпомилково встигав сам зайти курсантові у хвіст та зробити уявний убивчий постріл, щоразу вигукуючи по радіо: «Бах! Бах! Бах!» Це було ще до появи різних там лазерів, комп’ютерів та симуляторів зброї. Саме цей крик говорив курсантові, що того «вбито». Незмінний успіх Бойда заробив йому друге прізвисько, яке з ним так і лишилось, – «сорокасекундний» Бойд.

Перше прізвисько – «скажений майор» – він заслужив своїми, скажімо так, енергійними висловлюваннями. Вони майже завжди викрикувались просто в обличчя опонентові, ким би той не був, причому Бойд тицяв його в груди двома пальцями із затиснутою в них запаленою сигарою. Легенда розповідає, що іноді він (випадково, звісно ж) навіть підпалював противникові краватку. У таких випадках він не виявляв жодного каяття, використовуючи для перемоги в суперечці будь-яку зброю зі свого арсеналу.

Бойд умів бачити все поле бою. Ось як він сам про це розповідав:

Я бачу себе неначе у величезній кулі – всередині цієї кулі – і можу фіксувати все, що відбувається навколо неї, [хоча] весь час маневрую… Я можу бачити все з двох точок водночас. Під час повітряного бою я можу бачити не лише всіх інших навколо, але й самого себе, немов сторонній спостерігач збоку [42] Ford, Daniel. A Vision So Noble: John Boyd, the OODA Loop and America’s War on Terror (CreateSpace Independent, 2010). .

Така орієнтація в просторі, здатність бачити повну картину неба та подій сформувала його військові теорії, а пізніше змінила весь спосіб ведення війн США.

Пішовши з льотної школи, Бойд вирішив вивчати інженерну справу і в процесі цього створив модель льотно-технічних характеристик повітряного судна, що описувала повітряний бій з точки зору енергетичного співвідношення. Його теорія повітряного бою «Енергія – Маневреність» (EM) ураховує кінетичну та потенціальну енергію літака в будь-якій ситуації (висоту, повітряну швидкість та напрямок), а також те, наскільки швидко можна змінити будь-яку із цих величин. Згодом ця теорія викристалізувалась у спосіб моделювання більшості бойових літаків, безпосередньо привівши до розробки F-15 та F-16 , найкращих винищувачів останніх сорока років.

На жаль, згідно з теорією Бойда, МіГ-15 мав би змести F-86 Sabre із неба. Щось тут було не так. Як розповідає у своєму біографічному творі Роберт Корам, намагаючись у цьому розібратися, Бойд часто цілими днями просиджував у трансі. Він був переконаний, що його теорія правильна, але ж чому тоді співвідношення збитих було 10: 1 на користь американських льотчиків? Краща підготовка? Це могло пояснити ситуацію лише частково. Тактика? Можливо, але цей фактор знову не міг привести до такого протилежного результату. А потім його осяяло. Американські пілоти краще бачили та швидше діяли. Причому завдяки не якимось своїм внутрішнім якостям, а простим особливостям конструкції літаків. Sabre мав краплиноподібний ліхтар кабіни, тоді як у МіГа той складався з багатьох скляних панелей та перемичок, що перекривали пілотові огляд. Крім того, F-86 мав повністю гідравлічні органи керування польотом, тоді як на МіГу гідравліка відігравала лише допоміжну роль. Було відомо, що пілотам МіГ-15 доводиться спеціально качати м’язи верхньої частини тіла для кращого маневрування літаком.