Михайло Мондровський - Методичні рекомендації по застосуванню Закону України «Про оренду державного та комунального майна»

Статтею 26 Закону України «Про морські порти України» передбачено приватне інвестування в об’єкти портової інфраструктури на основі окремих договорів. Так відповідно до частини першої вказаної статті приватне інвестування в об’єкти портової інфраструктури державної форми власності на території морського порту здійснюється на підставі договорів концесії, договорів про спільну діяльність, договорів оренди, інших видів інвестиційних договорів, що укладаються на основі спеціальних процедур, визначених законами України.

Зазначимо, що при врахуванні таких факторів як відсутність будь-яких умов у Законі України «Про морські порти України» щодо обов’язкового інвестування зі сторони орендаря у розвиток орендованих ним об’єктів портової інфраструктури та з врахуванням умов розрахунку орендної плати, орендарям з економічної та правової точки зору недоцільно вкладати кошти у розвиток орендованих ним об’єктів портової інфраструктури. Для орендаря, з економічної точки зору, доцільним буде використання майна, що перебуває в оренді до повного його зносу, що у свою чергу є не прийнятним для Адміністрації морських портів України – власника цих об’єктів. Тому на думку багатьох авторів питання передачі у оренду та концесію об’єктів портової інфраструктури ще потребують ретельного вивчення та доопрацювання.

10). Відносини користування державним майном, створеним або придбаним інвестором для виконання угоди про розподіл продукції, після переходу прав власності на таке майно до держави регулюються Законом України «Про угоди про розподіл продукції».

Насамперед слід зазначити, що Закон України «Про угоди про розподіл продукції» спрямований на створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони на засадах, визначених угодами про розподіл продукції.

В пункті 31 частини другої статті 8 вказаного Закону передбачено, що однією з істотних умов угоди про розподіл продукції є порядок передачі інвестором рухомого майна державі, яке було ним створене або придбане для виконання угоди про розподіл продукції та право власності на яке перейшло до держави відповідно до закону.

Право власності на майно, створене або придбане інвестором для виконання угоди про розподіл продукції передбачено статтею 23 Закону України «Про угоди про розподіл продукції».

Право власності на таке майно переходить від інвестора до держави з дня, коли вартість зазначеного майна повністю відшкодована компенсаційною продукцією, або з дня припинення дії угоди про розподіл продукції на умовах і в порядку, передбачених угодою.

Право інвестора на користування майном, що перейшло у власність держави, та умови користування визначаються виключно угодою про розподіл продукції.

11). Відносини користування приватним партнером державним, комунальним майном та майном, що належить Автономній Республіці Крим, створеним або придбаним цим приватним партнером на виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, після переходу права власності на таке майно до держави, територіальної громади чи Автономної Республіки Крим регулюються Законом України «Про державно-приватне партнерство».

У рамках здійснення державно-приватного партнерства відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів України можуть укладатися договори про: концесію; управління майном (виключно за умови передбачення у договорі, укладеному в рамках державно-приватного партнерства, інвестиційних зобов’язань приватного партнера); спільну діяльність; інші договори.

Договір, укладений у рамках державно-приватного партнерства, може містити елементи різних договорів (змішаний договір), умови яких визначаються відповідно до цивільного законодавства України.

Необхідно зауважити, що проблематика державно-приватного партнерства викликає неабияку зацікавленість науковців та практиків, зокрема з приводу безпідставності визнання оренди державного та комунального майна формою державно-приватного партнерства.

Однією з причин виникнення вказаних обставин є те, що ряд ознак державно-приватного партнерства закріплених статтею 1 Закону України «Про державно-приватне партнерство» зокрема такі як забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера, передача приватному партнеру частини ризиків та внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства не передбачені Законом України «Про оренду державного та комунального майна».