Юрій Баулін - Звільнення від кримінальної відповідальності

Щодо початку та припинення кримінального правовідношення у вітчизняній науковій літературі також існує декілька відповідних позицій. Так, одні автори вважають, що кримінально-правове відношення виникає з моменту з’явлення такого юридичного факту, як вчинення злочину [69] Див.: Пионтковский А. А. Правоотношение в уголовном праве // Правоведение, — 1962, — № 2. — С. 87–89. . На думку А. Л. Рівліна, кримінальні правовідносини «виникають тоді, коли починається застосування норм кримінального права» [70] Ривлин А. Л. Об уголовно-правовых и уголовно-процессуальных отношениях // Правоведение. — 1959, — № 2, — С. 111. . Поділяючи цю думку, О. І. Санталов уточнює, що «кримінально-правове відношення виникає з того моменту, коли починається застосування норми кримінального права, тобто з моменту порушення кримінальної справи» [71] Санталов А. И. Уголовно-правовые отношения и уголовная ответственность // Правоведение, — 1974, — № 5 — Вып. 1, — С. 125. . Однак слід зазначити, що кримінальна справа може бути порушена і за відсутності складу злочину або події злочину. Справедливо вказує Т. Т. Дубінін, що таке «застосування норми кримінального права» будь-якого зв’язку з кримінальними правовідносинами не має і моментом його виникнення бути не може [72] Дубинин Т. Т. О моменте возникновения уголовной ответственности // Основания и порядок реализации уголовной ответственности: Межвузовский сборник научных статей / Отв. ред. С. А. Шейфер — Куйбышев. — 1989. — С. 32. .

Встановлення моменту виникнення кримінального правовідношення має, на наш погляд, пряму залежність від визначення того, що є юридичним фактом, який його породжує. Адже відомо, що підставою для виникнення будь-якого, у тому числі й кримінального, правовідношення є юридичний факт [73] Див.: Наумов А. В. Применение уголовно-правовых норм (По материалам следственной и прокурорско-следственной практики). — Волгоград, 1973 — С. 9. . Отже, момент, з якого та чи інша дія або подія набуває ознак юридичного факту, описаного у кримінальному законі, можна констатувати як появу кримінального правовідношення.

Більшість криміналістів юридичним фактом, який породжує кримінально-правове відношення, визначає вчинення особою злочину. Водночас висловлені й інші міркування щодо сутності юридичного факту, який породжує такі правовідношення. Так, Я, М. Брайнін вважає, що юридичним фактом, який породжує кримінальне правовідношення, є акт притягнення особи як обвинуваченого [74] Див.: Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение. — М., 1967. — № 12. — С. 41. . М. І. Загородніков та В. Г. Смирнов під юридичним фактом розуміли набуття законної сили обвинувальним вироком суду [75] Див.: Загородников Н. И. О пределах уголовной ответственности // Советское государство и право. — 1967. — № 7. — С. 44–45; Смирнов В. Г. Функции советского уголовного права — Л., 1965, — С. 153–159. . Відомо, однак, що встановлення, наприклад, органом дізнання, слідчим або судом ознак злочину ще не вирішує остаточно питання про реальне вчинення злочину. Тому існування юридичного факту взагалі неправильно зводити до встановлення ознак злочину, наприклад, слідчим. Відомо, що на практиці помилки є хоча і небажаними, але можливими в стадіях і судового розгляду, і винесення вироку.

Помилково винесений обвинувальний вирок «встановлює» вчинення злочину, але не може «скасувати» реально вчиненого злочину або, навпаки, зробити його реальністю. Реальність, а точніше сказати, матеріальність вчинення злочину не пов’язана з фактом виявлення його ознак органами попереднього розслідування або винесення судом обвинуваченого вироку. Якщо злочин вчинено, але органи дізнання або попереднього слідства не виявили його, кримінально-правові відносини все ж таки виникають і існують, оскільки вчинення злочину і є об’єктивною реальністю, яка повинна бути пізнана і встановлена слідством і судом, — тобто той юридичний факт, який з цього моменту породжує обов’язок конкретної особи відповісти за вчинений злочин перед державою [76] Див.: Наумов А. В. Применение уголовно-правовых норм (По материалам следственной и прокурорско-следственной практики). — Волгоград, 1973 — С. 9–10. .

М. С. Строгович справедливо зазначав, що «вирок суду не робить людину злочинцем, а визначає злочинцем того, хто вже є злочинцем, хто став ним у момент вчинення злочину (якщо, звичайно, обвинувальний вирок винесений правильно)» [77] Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968 — Т. 1, — С. 89. .