В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Звертаємо увагу також на те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності за один злочин згідно з актом амністії може в деяких випадках стати підставою для того, щоб акт амністії поширив свої дії і на інші злочини, які до цього звільнення від кримінальної відповідальності під дію закону про амністію не підпадали. Наприклад. Неповнолітня особа вчинила 1.02.2007 р. крадіжку (ст. 185 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості), а 10.02.2007 р. відкрите викрадання чужого майна повторно (ст. 186 ч. 2 КК – тяжкий злочин). Якщо ця особа під час судового розгляду буде звільнена від кримінальної відповідальності за таємне викрадання чужого майна, то згідно з ч. 4 ст. 32 КК кваліфікуюча ознака повторність зникне, а тому дії особи необхідно буде кваліфікувати по ч. 1 ст. 186 КК як злочин середньої тяжкості. Таким чином, неповнолітня особа може бути вдруге звільнена від кримінальної відповідальності за відкрите викрадання чужого майна на підставі п. “а” ст. 1 та ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19.04.2007 р.

Проаналізуємо більш детально аргументацію прихильників точки зору про те, що неможливе застосування амністії за вчинення одного злочину і одночасно призначити покарання за інший злочин, на який не поширюється дія закону про амністію.

А.А. Музика, С.М. Школа, аналізуючи ситуацію – яке рішення про амністію мав би прийняти суд у разі, якби справа за обидва злочини розглядалася одночасно, вказують про те що “практика застосування законів про амністію судами України свідчить про те, що особа зазвичай звільняється від покарання лише в разі, якщо акт амністії поширювався на всі злочини, за вчинення яких її було засуджено . Якщо ж особу було засуджено за сукупністю злочинів, один із яких забороняє застосування амністії, – до такої особи вона не застосовується.....

Таким чином, вирішуючи питання про можливість застосування до засудженого акта амністії у разі вчинення ним двох або більше злочинів, необхідно аналізувати та враховувати всі діяння, що утворюють їхню сукупність. І якщо один із злочинів, що входить до сукупності, унеможливлює застосування до винного амністії, вона не застосовується взагалі [242] Музика А.А., Школа С.М. Про необхідність узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про амністію та помилування, с. 44-45. .

На наш погляд, головним недоліком цієї точки зору є те, що автори, розглядаючи питання застосування (або не застосування) амністії судами під час судового розгляду кримінальної справи, фактично ж приводять доводи про не застосування амністії відносно засуджених, вироки суду стосовно яких набрали законної сили і ці особи вже відбувають покарання призначене за сукупністю злочинів. Однак, як ми на це вже раніше звертали увагу, між цими ситуаціями є велика різниця.

В першому випадку, згідно з вимогами статті 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. суд може тільки звільнити певну категорію осіб, зазначених в статті 1 цих Законів, від кримінальної відповідальності за частину злочинів які підпадають під дію закону про амністію. Звільнити особу від покарання під час судового розгляду кримінальної справи за частину злочинів до яких можливе застосування амністії та одночасно призначити покарання за другу частину злочинів в нинішній час практично не можливо за виключенням звільнення осіб всіх груп від покарання тільки в тому випадку, коли строк утримання їх під вартою перевищить половину строку призначеного їм судом основного покарання (статті 2-5 цих Законів). Про неможливість в нинішній час звільнення осіб від покарання на підставі ч. 2 ст. 6 КПК ми приводили свої доводи в розділі 4.

Що ж стосується сучасних доводів Верховного Суду України то на наш погляд, вони також не пов’язані з неможливістю звільнення особи від кримінальної відповідальності за один злочин та одночасно призначення покарання за інший під час судового розгляду, а були пов’язані з іншими помилками судів:

- в першому прикладі [243] www.nau.kieu.ua № 5-2523км07, 12.06.2007, Ухвала, Верховний Суд України. помилка районного та апеляційних судів полягала у тому, що вони дійсно не могли застосувати Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. до В. за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 222 ч. 2, 366 ч. 2 КК, але не тому, що “звільнення особи від покарання у зв’язку з амністією за один злочин з одночасним призначенням покарання за інший законом не передбачено”, а тому, що відповідно до п. “і” ст. 7 цього Закону при засудженні за цей тяжкий злочин (ст. 364 ч. 2 КК) амністія до особи яка його вчинили, не застосовується. Тобто в цьому випадку незастосування амністії носить безумовний характер;