В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

За таких обставин судові рішення в частині засудження С. за ч. 1 ст. 190 КК слід скасувати, а справу закрити у зв’язку із закінченням строків давності. На підставі ст. 42 КК 1960 р. С. визнано засудженим за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 358 та ч. 1 ст. 296 КК, на два роки 6 місяців обмеження волі [246] Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 6. – С. 36-37. .

Для об’єктивності слід визнати, що Верховний Суд України не у всіх таких випадках звільняє особу від кримінальної відповідальності. Є випадки, коли Верховний Суд України в таких же ситуаціях звільняє особу не від кримінальної відповідальності, а від покарання на підставі п. 5 ст. 74 КК [247] Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2006. – № 1-2. – С. 45-46. .

На наш погляд, звільнення особи від кримінальної відповідальності необхідно застосовувати тоді, коли підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини були вже під час судового розгляду кримінальної справи, однак місцевий суд це не зробив, призначивши по ним покарання. Коли ж підстав та умов для звільнення від кримінальної відповідальності під час судового розгляду кримінальної справи не було, а вони з’явилися після постановлення обвинувального вироку і до набрання ним законної сили, то в цих випадках особу необхідно звільняти від покарання на підставі п. 5 ст. 74 КК.

Таким чином, аналіз ст. ст. 7, 7-2, 7-3, 10, 11-1 КПК, статті 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., а також судової практики свідчить про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності за одні злочини, якщо для цього є правові підстави, та призначення покарання за інші злочини є правомірним не тільки наприклад, щодо ст. ст. 45-49 КК, а також стосовно і законів про амністію, оскільки в протилежному випадку порушувалися б принципи рівності та справедливості.

2)Для другого виду актів амністії характерним є те, що застосування амністії залежить в першу чергу не від ступеня тяжкості вчинених злочинів, не від індивідуальних ознак особи, а від характеру вчиненого злочину, тобто від його кримінально-правової кваліфікації. На наш погляд, амністія в цих випадках повинна застосовуватися до кожного злочину, незалежно від того, поширюється дія акту амністії на інші злочини, які входять до сукупності злочинів. Інша точка зору просто б ігнорувала правову суть акту амністії даного виду. Якщо ці обставини будуть виявленні під час судового розгляду кримінальної справи, суд повинен звільнити цю особу від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи щодо цих злочинів, а якщо ці обставини виявляться під час відбування цією особою покарання, то суд повинен звільнити засудженого від покарання, призначеного по цим злочинам.

Такої точки зору притримується і законодавець, який постановляв такі види актів амністії. Так, згідно з ст. 3 Постанови Верховної Ради України від 11.03.1992 р. “Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями”, якщо особу засуджено за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями в сукупності з іншими злочинами, вона підлягає звільненню від покарання, призначеного за ст. 72 КК (1960 р. – В.Б.), судом, який постановив вирок. В разі, коли остаточне покарання, призначене за сукупністю злочинів, є таким самим або менш суворим, ніж призначене за відповідною частиною статті 72 КК (1960 р. – В.Б.), засуджена особа підлягає звільненню від покарання органом, що виконує покарання [248] Маляренко В.Т., Музика А.А. Амністія та помилування в Україні, с. 451. . Інколи законодавець вказує умови при яких особа може бути звільнена від покарання за ці злочини, якщо вона вчинила і інші злочини. Наприклад, амністія не поширюється на осіб, вчинивших в період ухилення від військової служби, крім вказаних в статті 1 Закону, інші злочини, за які діючим законодавством передбачено покарання більш двох років позбавлення волі (ст. 5 Закону СРСР від 1 листопада 1991 р. “Про амністію військовослужбовців, які ухилились від військової служби” [249] Там же, с. 445. .

3)Для третього виду актів амністії характерним є те, що застосування амністії залежить в першу чергу від індивідуальних ознак особи. В цих випадках останній звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання від всіх злочинів або від частини злочинів. Для першого випадку характерним є Указ Президії Верховної Ради УРСР від 25.08.1991 р. “Про амністію з нагоди прийняття Акту про проголошення незалежності України”. Згідно з яким амністія була застосована до десяти осіб, незалежно від того, які вони вчинили злочини [250] Там же, с. 448-449. .