В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Крім того, позиція про те, що в таких випадках повинна враховуватися попередня судимість, на наш погляд, також суперечить принципу «становище засудженого не може бути погіршеним із-за того, що не всі вчиненні ним злочини були своєчасно розкритті», оскільки при одних і тих же умовах, особи засудженні за ч. 1 ст. 70 КК та ч. 4 ст. 70 КК, будуть мати різну кількість судимостей. Більш того, в судовій практиці є випадки коли всі злочини вчинені особою були розкриті органами досудового слідства своєчасно, однак особа, в кінцевому підсумку, засуджується за сукупністю злочинів до покарання, за правилами передбаченими ч. 4 ст. 70 КК.

Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК, апеляційний суд має право скасувати вирок місцевого суду і повернути справу на новий судовий розгляд у частині обвинувачення, залишивши в решті судове рішення без зміни, за умови, що це обвинувачення має самостійну кримінально-правову кваліфікацію і може бути розглянуто в окремому провадженні. В судовій практиці виникли питання, при новому розгляді справи при призначені покарання за сукупністю злочинів застосовувати ч. 1 ст. 70 КК чи ч. 4 ст. 70 КК?

Приклад перший:Місцевий суд вироком від 02.03.2007 р. засудив Н. за ч. 2 ст. 364 КК із застосуванням ст. 69 КК на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади на 3 роки, за ч. 2 ст. 366 КК на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати такі ж посади на 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати ці посади на 3 роки. Ухвалою апеляційного суду від 10.04.2007 р. вирок місцевого суду в частині засудження Н. за ч. 2 ст. 366 КК було скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд. Вироком міського суду від 31.05.2007 р. Н. було засуджено за ч. 2 ст. 366 КК на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати вищевказані посади на 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК остаточно визначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади на 3 роки. Ухвалою апеляційного суду від 07.08.2007 р. вирок місцевого суду змінено. Постановлено вважати Н. засудженим за ч. 2 ст. 366 КК на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади на 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначено покарання — 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади на 3 роки [375].

Ми не можемо погодитися з таким рішенням апеляційного суду про необхідність застосування ч. 1 ст. 70 КК. Хоча дійсно, якщо тлумачити ч. 4 ст. 70 КК буквально, то правила передбачені цією частиною статті закону дозволяють їх застосовувати, “якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку”. Тобто, можна зробити висновок, якщо до постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще в іншому злочині, то при призначенні покарання за сукупністю злочинів правила, передбачені ч. 4 ст. 70 КК, не застосовуються. На наш погляд, це “вузьке” тлумачення цієї кримінально-правової норми. З нашої точки зору, головною ознакою застосування ч. 4 ст. 70 КК є не “процесуальні моменти” коли суд дізнався, що особа винна в іншому злочині, а те, відбуває (чи не відбуває) засуджений покарання по попередньому вироку і чи можливо у цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зарахувати покарання відбуте повністю або частково за попереднім вироком. З нашої точки зору, як раз по цій підставі не застосується ч. 4 ст. 70 КК до засудженого, коли по першому вироку до нього була застосована ст. 75 КК, а по другому вироку йому судом призначене реальне покарання, оскільки покарання по першому вироку він не відбуває, так як звільнений від його відбування з випробуванням.

Крім того, звертаємо увагу суддів ще на одну ознаку застосування правил, передбачених ч. 4 ст. 70 КК, попередній вирок набрав законної сили і ні який суд при призначені покарання за сукупністю злочинів не вправі змінити чи скасувати призначене по ньому покарання засудженому при розгляді справи по першій інстанції або в апеляційній чи касаційній інстанції [376].

Приклад другий:Місцевий суд вироком від 21.01.2008 р. засудив П. за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 5 ст. 185 КК на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Із матеріалів справи вбачається, що П. вчинив злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК, 23.01.2006 р. та 05.02.2007 р., а злочин, передбачений ч. 5 ст. 185 КК, 08.06.2007 р. Апеляційний суд вирок суду першої інстанції змінив, перекваліфікувавши дії засудженого від 08.06.2007 р. з ч. 5 ст. 185 КК на ч. 4 ст. 185 КК та призначивши по цій частині статті йому покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст.70 КК остаточно визначено засудженому покарання у виді 5 років позбавлення волі. Верховний Суд України ухвалу апеляційного суду у частині перекваліфікації дій П. за епізодом від 08.06.2007 р. скасував, оскільки суд другої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність у П. єдиного умислу на заволодіння майна у громадян К. та Ка., а кримінальну справу направив на новий апеляційний розгляд. В решті ухвалу апеляційного суду залишив без зміни, тобто в частині засудження П. за злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК [377].