В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Голіна В.В. на це питання відповідає позитивно [307].

На наш погляд, тлумачення ч. 1 ст. 81 КК дозволяє зробити висновок про те, що до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення тільки повністю від покарання. Важко навіть теоретично передбачити умовно-дострокове часткове звільнення від відбування основного покарання. Наприклад, є підстави та умови умовно-дострокового звільнення особи від відбування основного покарання, яка відбула 3 роки із 5 років позбавлення волі. Виникає питання, як її можливо умовно-достроково частково звільнити тільки на 1 рік позбавлення волі? Спочатку звільнити умовно-достроково на 1 рік позбавлення волі, а потім, щоб вона невідбутий другий рік позбавлення волі відбула. Який в цьому сенс? Спочатку не звільняти, щоб вона зразу відбула 1 рік позбавлення волі, а після цього умовно-достроково звільнити на 1 рік позбавлення волі. Який сенс в такому умовно-достроковому звільненні від відбування основного покарання, оскільки засудженому фактично відмовлено в звільненні умовно-достроково. Аналіз п.п. 3, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 р. “Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» [308], свідчить проте, що особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково, тільки від відбування додаткового покарання.

С.Д. Шапченко стверджує, що при умовно-достроковому звільнені від відбування як основного так і додаткового покарання, особа від відбування додаткового покарання звільняється фактично повністю [309], тобто вона не може звільнятися частково від відбування додаткового покарання.

На наш погляд, така точка зору суперечить вимогам ч. 1 ст. 81 КК, та на відмінну від вищевказаних прикладів про «неможливість» умовно-дострокового звільнення частково від відбування основного покарання, можливі ситуації часткового звільнення від відбування додаткового покарання. Наприклад, особу було засуджено до 5 років позбавлення волі, а також позбавлено право обіймати певні посади на 2 роки. Після відбуття 3 років позбавлення волі, ця особа може бути умовно-достроково звільнена судом — повністю від відбування основного покарання (2 роки), а також частково від відбування додаткового покарання (1 рік). Це означає, що строк погашення судимості у цієї особи почне обчислюватися через 1 рік після відбуття іншої частини додаткового покарання [310].

Типові судові помилки обчислення строків погашення судимості.

1) В деяких випадках судді неправильно обчислюють строк погашення судимості не з фактичного відбуття основного (додаткового) покарання, а по спливу невідбутої частини покарання, тобто після закінчення призначеного за вироком суду покарання.

Приклад перший:Вироком обласного суду від 25.08.1967 р. І. було визнано особливо небезпечним рецидивістом та засуджено за п. «в» ст. 102 КК РРФСР (ст. 93 КК 1960 р. — В.Б.). Із матеріалів справи вбачається, що І. вбивство вчинив 02.05.1967 р. Верховний Суд РРФСР, змінюючи вирок суду, відзначив, що І. 09.01.1957 р. був засуджений по ч. 1 ст. 142 КК РРФСР (ч. 1 ст. 146 КК 1927 р. — В.Б.) до 6 років позбавлення волі. 31.01.1961 р. він був умовно-достроково звільнений, відбувши частину покарання у розмірі 4 років та 22 днів. Згідно п. 7 ст. 57 КК РРФСР (п. 6 ст. 55 КК 1960 р. — В.Б.) для погашення цієї судимості І. необхідно п’ятирічний строк. Обчислення строку погашення судимості в цьому випадку необхідно обчислювати з часу звільнення особи від покарання, тобто з 31.01.1961 р., а не з часу спливу невідбутої частини покарання. І. вчинив новий злочин через 6 років 4 місяці та 23 дні після звільнення від покарання, у зв’язку з чим попередня судимість у нього погашена, а тому не було ніяких правових підстав визнавати останнього особливо небезпечним рецидивістом [311].

Приклад другий:Вироком обласного суду від 27.11.1963 р. Л. було в засуджено за ч. 2 ст. 201 КК БРСР до 4 років позбавлення волі в ВТК посиленого режиму. Окремою ухвалою Верховний Суд БРСР звернув увагу на те, що суд неправильно визнав засудженому режим ВТК як посилений, замість суворого, оскільки судимість у Л. не була знята і не погашена. Із матеріалів справи вбачається, що Л. був засуджений 13.02.1952 р. за розбій на підставі ч. 2 ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 04.07.1947 р. «Про посилення охорони особистої власності громадян» до 17 років позбавлення волі. На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 27.03.1953 р. «Про амністію» покарання Л. було скорочено наполовину, а 17.08.1956 р. останній був достроково звільнений від покарання. Пленум Верховного Суду СРСР, змінюючи ухвалу Верховного Суду БРСР, зокрема відзначив, що згідно ч. 3 ст. 54 КК БРСР (ч. 3 ст. 55 КК 1960 р. — В.Б.), якщо особа у встановленому порядку була достроково звільнена від покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання з моменту звільнення від відбування покарання. Оскільки Л. фактично відбув 4 роки 7 місяців і 20 днів позбавлення волі і з дня його дострокового звільнення від покарання до часу вчинення нового злочину пройшло більше 5 років, то згідно п. 6 ч. 1 ст. 54 КК БРСР (п. 6 ст. 55 КК 1960 р. — В.Б.) судимість за перший злочин вважається погашеною. Частина 3 ст. 54 КК БРСР (ч. 3 ст. 55 КК 1960 р. — В.Б.), яка визначає порядок обчислення строків погашення судимості…, поширює свої правила на всі випадки дострокового звільнення без будь-яких обмежень [312].