В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

(17+ 28) = 45. (02+12)= 14. 2006

—

26.04.2006

В результаті, вийде, що засуджений перебував під вартою 19 (45–26) днів 10 (14–04) місяців і 0 (2006–2006) років.

б) після цього ми визначаємо невідбуту частину покарання за попереднім вироком, шляхом вирахування з 03 років (31 день 11 місяці 02 роки) — 19 днів 10 місяців, використовуючи вищезгадану методику.

31.11. 02

—

19.10. 00

В результаті невідбута частина покарання складатиме 12 (31–19) днів 01 (11–10) місяць 02 (02–00) роки позбавлення волі.

Приклад:Районний суд вироком від 19.11.2003 р. засудив Ш. за ч. 1 ст. 185 КК на 6 місяців позбавлення волі. До покарання за цим вироком суд приєднав 3 роки 2 місяці 04 дні позбавлення волі, невідбутих Ш. за попереднім вироком, і остаточно призначив йому покарання у виді 4 років 08 місяців 04 днів позбавлення волі. Постановою суду від 27.11.2003 р. у вирок були внесені зміни. Засудженому призначене остаточне покарання за правилами ст. 71 КК, при цьому як у вироку, так і в постанові суд зазначив, що Ш. замість сплати штрафу має відбути 4 місяці 16 днів позбавлення волі. Верховний Суд України вирок суду щодо Ш. змінив і вказав, що при визначенні розміру невідбутого засудженим покарання за першим вироком суд припустився помилки. Із мотивувальної частини останнього вироку вбачається, що встановлюючи розмір такого покарання, суд послався на те, що він мав становити 3 роки 9 місяців і 18 днів позбавлення волі. При цьому суд зарахував у строк відбування покарання, призначеного Ш. за першим вироком, 2 місяці 12 днів позбавлення волі, відбутих ним (за висновком суду) у випробувальний період із 29 серпня по 11 листопада 2002 р., тобто з дня проголошення першого вироку і до дня вчинення нового злочину. Таке рішення суду не ґрунтується на вимогах закону і суперечить роз'ясненню, що міститься в п. 26 постанови Пленуму відповідно до якого невідбутою частиною покарання за попереднім вироком у цьому випадку треба було вважати покарання, від відбування якого Ш. було звільнено з випробуванням, за винятком часу перебування його під вартою в порядку запобіжного заходу . Згідно з вироком районного суду від 29.08.2002 р. Ш. перебував під вартою 6 місяців 13 днів. Отже, цей час підлягав зарахуванню у строк невідбутого засудженим покарання за першим вироком і, таким чином, невідбуте ним покарання мало становити 3 роки 05 місяців 17 днів, а не 3 роки 09 місяців і 18 днів позбавлення волі, як про це помилково зазначено в останньому вироку. Колегія суддів виключила з вироку рішення суду про переведення призначеного Ш. за вироком цього ж суду від 29.08.2002 р. покарання у виді штрафу на позбавлення волі на 4 місяці 16 днів та зарахуванням їх у строк невідбутого засудженим покарання за попереднім вироком. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків постановлено вважати Ш остаточно засудженим у виді 3 років 11 місяців 17 днів позбавлення волі та рахувати йому покарання з 01.07.2003 р. [152] Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 4. — С. 22–23. .

У зв’язку з цим, ми не можемо повністю погодитися з В.І. Тютюгіним про те, що “при застосуванні до засудженого за попереднім вироком статей 75, 79 чи 104 КК від реального відбування покарання, призначеного цим вироком, засуджений, як відомо, звільняється повністю , але з іспитовим строком. Тому, якщо новий злочин вчиняється засудженим протягом цього іспитового строку, невідбуту частину покарання складає раніше призначене покарання у повному його обсязі (розмірі), бо на момент вчинення нового злочину воно взагалі ще не відбувалося засудженим. Таким чином, у таких випадках складанню з покаранням, призначеного новим вироком, підлягає у весь строк покарання, призначеного попереднім вироком” [153] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 260–261. . По-перше, якщо невідбута частина покарання в цьому випадку складає раніше призначене покарання у повному його обсязі , то виникає питання, а куди треба зараховувати, наприклад строк знаходження засудженого під вартою по попередній кримінальній справі, оскільки при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків цей час не може бути зарахованим в строк остаточного покарання (на відміну від призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК), так як обчислення строку цього покарання проводиться з моменту винесення нового вироку з урахуванням часу утримання особи під вартою, якщо воно мало місце по останній справі у вигляді запобіжного заходу. По-друге, така позиція, може суттєво погіршити становище засудженого, оскільки остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 71 КК може бути гараздом “завищеним”.