В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

На нашу думку, суд безпідставно призначив покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 191 ч. 2, 366 ч. 1 та 190 ч. 2 КК.

На наш погляд, суд повинен був:

а) спочатку призначити покарання за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 191 ч. 2 та 366 ч. 1 КК;

б) потім призначити покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК;

в) після чого призначити покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. ст. 70 ч. 4 та 72 ч. 1 КК (з урахуванням покарання, передбаченого вироком від 15.11.2003 р.);

г) потім призначити покарання за ст. 190 ч. 2 КК;

д) після чого призначити покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК;

е) потім призначити покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 4 (з урахуванням покарання, передбаченого вироком від 07.07.2005 р.);

э) і останнє, звільнити на підставі ст. 75 КК засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, а додаткове покарання виконувати реально.

2е) У судовій практиці виникло також питання про те, яку частину розміру (обсягу, строку) покарання необхідно враховувати при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК, із того розміру покарання, який був призначений особі за попереднім вироком, коли виясняється, що призначене засудженому покарання, з урахуванням вимог ст. 65 КК, змінило свій обсяг покарання в процесі його відбування, наприклад:

а) його було звільнено від покарання (на підставі акту амністії);

б) в випадках звільнення від відбування покарання з випробуванням — у нього закінчився іспитовий строк;

в) він був умовно-достроково звільнений від відбування покарання (ст. 81 КК) або невідбута частина покарання замінена засудженому більш м’яким покаранням (ст. 82 КК).

В першому випадку, якщо особа була звільнена від покарання, наприклад, на підставі акту амністії, то до неї не може бути застосована ч. 4 ст. 70 КК, оскільки таке звільнення від покарання носить безумовний характер. Безумовний характер звільнення особи від покарання полягає у тому, що воно не пов’язується з будь-якими умовами і не може бути скасоване в майбутньому. Звільнення від покарання не залежить від наступної поведінки особи, а тому “жодні вимоги щодо подальшої поведінки особи не висуваються і звільнення від покарання стає остаточним з моменту набуття законної сили відповідним правозастосовним актом суду” [113] Кримінальне право України: Загальна частина — К.: Юрінком інтер, 2007. с. 409. . Таку точку зору займає і судова практика [114] Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1979. — № 9. — С. 13. . Однак суди ці обставини інколи не враховують.

Приклад:Районний суд вироком від 28.02.2008 р. засудив Т., раніше судимого 03.04.2007 р. за ч. 1 ст. 366 КК, ч. 1 ст. 222 КК до 4250 грн. штрафу з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки, постановою суду від 21.06.2007 р. Т. було звільнено від покарання на підставі закону про амністію, — за ч. 1 ст. 190 КК на 1 рік обмеження волі, за ч. 1 ст. 222 КК на 2 роки обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки, за ч. 1 ст. 366 КК на 3 роки обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки. На підставі ст. 70 ч. 4 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначене покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК засудженого було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням [115] Архів Бердянського міськрайсуду Запорізької області. — 2008. — справа № 1-219. .

На наш погляд, у суду не було правових підстав для застосовування ч. 4 ст. 70 КК, оскільки від покарання по попередньому вироку Т. було звільнено на підставі акту про амністію.

У другому випадку, коли засуджений був звільнений від відбування покарання з випробуванням — закінчився іспитовий строк, також відсутні правові підстави для застосування ч. 4 ст. 70 КК.

Приклад перший:Апеляційний суд засудив Н. вироком від 20.07.2007 р., раніше судимого 28.11.2003 р. за ст. 296 ч. 2 КК на 4 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням — за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК на 11 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК суд визначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 6 місяців. Верховний Суд України вирок апеляційного суду змінив і відзначив, що призначаючи засудженому покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд припустився помилки. Поза увагою суду залишилася та обставина, що в порядку, визначеному ч. 2 ст. 78 КК, засуджений не направлявся в місця позбавлення волі для відбування покарання. Не має в матеріалах справи і даних, які б свідчили про вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину (вбивство було вчинено 14.02.2002 р.). Тобто на час постановлення вироку апеляційним судом від 20.07.2007 р. уже закінчився іспитовий строк, встановлений засудженим місцевим вироком від 28.11.2003 р. Згідно з вимогами ст. 89 п. 1 КК, особа, засуджена з застосуванням ст. 75 КК, якщо протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасовано з інших підстав, передбачених законом, визнається такою, що не має судимості. Отже апеляційний суд безпідставно призначив Н. покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК [116] www.nau.kiev.ua № 5-3908к07, 13.11.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .