Віктор Бедь - ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

На початку 30-х років через негативні політичні зміни і посилення комуністичного тоталітарного режиму дослідження з судової психології, так само, як і дослідження в царині трудової, соціальної, медичної психології, були призупинені. І лише починаючи з 60-х років стали знову обговорюватися пекучі проблеми юридичної психології.

1964 р. була прийнята постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо подальшого розвитку юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні», котра відновила юридичну психологію в усіх юридичних вищих навчальних закладах країни. У 1965–1966 рр. почалося викладання спеціальних курсів юридичної психології в юридичних вузах Москви, Ленінграда, Мінська та деяких інших містах. 1966 р. Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР було проведено Всесоюзний семінар із питань викладання юридичної психології і основних проблем цієї науки.

У травні 1971 р. в Москві відбулася перша Всесоюзна конференція із судової психології, а в червні 1971 р. в Тбілісі на 4-му Всесоюзному з'їзді психологів судова психологія була представлена окремою секцією.

Восени 1986 р. в м. Тарту (Естонія) пройшла Всесоюзна конференція з юридичної психології. На цій конференції зібралися і виступили з доповідями і повідомленнями представники всіх республік і регіонів Радянського Союзу. У цих доповідях широко обговорювалися проблеми методології і структури юридичної психології, завдання її окремих галузей (кримінальна психологія, психологія потерпілого, психологія попереднього слідства та ін.), а також структура курсу цієї дисципліни, що передбачається, і методика її викладання у вищому навчальному закладі.

Після розпаду СРСР юридична психологія поступово розвивається на теренах новостворених суверенних держав.

Нині юридична психологія розвивається насамперед з таких проблем:

- загальні питання юридичної психології (система, методи, зв'язки з іншими науками);

- психологічні проблеми протиправної поведінки;

- психологія слідчого і слідчої тактики;

- психологічні особливості неповнолітніх правопорушників;

- психологія організованої злочинності тощо.

«Під системою юридичної психології розуміється логічне розташування проблем і питань, що вивчаються нею і які відображають рівень її розвитку, тенденції і перспективи».

Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти — юристи, психологи, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи щодо розв'язання цього питання.

К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет — правосвідомість), кримінальну (предмет — причини злочинності, пов'язані з якостями особистості), судову психологію і виправно-трудову.

О. Ратінов вважає, що до системи юридичної психології входять:

- загальні питання (предмет, система, методи);

- правова психологія (психологія нормативно-правової регуляції);

- кримінальна психологія (психологія злочинності і особистості злочинця);

- судова психологія (психологія слідчої і судової діяльності);

- виправна психологія (психологія виправлення і перевиховання правопорушників).

А. Дулов як прихильник самостійної юридичної психології висловлював думку про те, що юридична психологія складається із загальної і особливої частини. Загальна частина охоплює її предмет, методи, завдання, психологічну структуру діяльності щодо здійснення правосуддя, психологічний аналіз злочинної діяльності, а особлива частина — психологічні основи попереднього слідства, судової діяльності, діяльності виправно-трудових закладів.

Досить поширеною є система юридичної психології, запропонована В. Васильєвим. Вона складається з таких блоків.

Загальна частина включає предмет і завдання юридичної психології, методи, історію розвитку, зв'язок з іншими науками, основи загальної і соціальної психології, правосвідомість, психологію юридичної праці та психологію правовідносин у сфері підприємництва.

Особлива частина містить такі дисципліни: психологія потерпілого, психологія неповнолітнього, кримінальна психологія, слідча психологія, психологія судового розгляду кримінальної справи, виправно-трудова психологія, адаптація особистості звільненого до умов нормального життя, судово-психологічна експертиза.

Не вдаючись в детальну наукову суперечку, можна висловити незгоду з такою системою юридичної психології по кількох пунктах. Не зрозуміло, чому проблема правосвідомості виявилася в загальній частині системи? Чим пояснити необхідність виділення проблеми, пов'язаної з адаптацією особистості звільненого з місць позбавлення волі до умов нормального життя, з дисципліни виправно-трудова психологія? Нарешті, чому особлива частина носить назву «Судова психологія», хоча включає в себе і кримінальну психологію, і слідчу, і виправно-трудову?