Віктор Бедь - ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

З погляду організації навчального процесу у вищому навчальному закладі необхідно більш точно і логічно побудувати систему юридичної психології. Чим же керуватися, розв'язуючи це питання?

«При розгляді системи юридичної психології необхідно виходити з того, що вона є самостійною галуззю знання, яка знаходиться на стику психології і юриспруденції, і як будь-яка наука повинна мати: методологію, теорію, історію, технологію практичного застосування теоретичного знання, спрямованість практичного застосування цього знання».

Враховуючи наведені вимоги до системи юридичної психології і сьогоднішній рівень її розвитку, пропонується такий варіант системи юридичної психології (див. рис. 1).

Щодо особливої частини юридичної психології, то її основні складові вирішують свої специфічні завдання:

1) правова психологія, яка вивчає психологічні особливості відображення людиною правових явищ, досліджує психологічні аспекти ефективної правотворчості, психологію правової соціалізації особистості, психологію індивідуальної і суспільної правосвідомості;

2) кримінальна психологія вивчає психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників, проблеми освіти, структури, функціонування і розпаду злочинних груп;

3) судова психологія розглядає коло психологічних проблем, які стосуються судочинства (психологію суддів, слідчих та інших працівників правоохоронних органів і адвокатури, психологічний зміст їхньої діяльності; психологію звинувачених, підозрюваних, потерпілих, свідків; психологічні основи слідчих дій; методологію і методику судово-психологічної експертизи);

4) виправна (пенітенціарна) психологія досліджує умови і особливості виправлення і перевиховання правопорушників переважно у виправно-трудових закладах (процес адаптації цих осіб до перебування у виправних закладах; їхній психічний стан, викликаний позбавленням волі; формування установки на виправлення; реадаптація звільненого до життя на волі та ін.).

Синтез психології та юридичних наук в юридичній психології повинен привести до взаємного збагачення і більш успішного розв'язання складних і актуальних проблем, пов'язаних із підвищенням ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності.

Постійною інформацією для юридичних працівників є факти, події, явища про правопорушення, котрі відображаються у зовнішньому середовищі у формі матеріально зафіксованих слідів, різних образів у свідомості людей. Виявлення інформації, її аналіз і оцінка складають суть пізнавального аспекту в діяльності юриста, спрямовану на розкриття, розслідування і запобігання будь-яким злочинам.

Слід відзначити специфіку соціального пізнання: людина не завжди має можливість спостерігати те, що пізнає, мати безпосередній контакт із тим, що доступне при пізнанні природних об'єктів. Для соціального пізнання характерно й те, що явище, подія не лише може не збігатись із сутністю, а й викривляти її. Коли ті чи інші явища, які лежать на поверхні, наприклад, предмети, виявлені на місці події, викривляють дійсну суть явищ.

Результатом пізнавальної діяльності юриста є встановлення об'єктивної істини, під якою розуміється адекватне відображення того чи іншого об'єкта людиною, відтворення його таким, яким він є незалежно від суб'єкта, який пізнає цей результат, і його свідомості. Встановлення істинності пізнання відбувається за допомогою доведення, яке здійснюється шляхом визначених логічних роздумів і чуттєвого сприйняття предметів і явищ. Доведення в юридичній психології як процес, що складається з єдності розумових і практичних операцій щодо відтворення реальної картини значущого з будь-якої юридичної справи фрагмента дійсності, визначення його правових властивостей і наслідків, засвідчених висновків, пов'язано і з теорією пізнання, і з логікою — наукою про мислення.

Пізнавальну і засвідчувальну сфери діяльності юриста відзначають видатні дослідники В. Васильєв, А. Дулов, О. Ратінов та ін.

У зв'язку з цим підвищується роль методології пізнання в юридичній психології. Чіткість методологічної позиції юридичного працівника не дає можливості йому надмірно захопитися збором лише емпіричного матеріалу, віддати себе у володіння фактам на шкоду теоретичних узагальнень, відволіктися на побічні явища, збитися з основної лінії пошуку істини. Вона також не дасть можливості обмежуватися лише теоретичними шуканнями, спонукає слідчого і прокурора, суддю й інспектора, адвоката і захисника вникати в соціальні реальності, вивчати правову проблему в самій дійсності, керуючись при цьому суворими науковими критеріями оцінок.