А Кофанов - Криміналістика

Окрема криміналістична теорія — це сукупність теоретичних положень, які розкривають суть, предмет та методи дослідження окремої галузі (розділу) криміналістики. До окремих криміналістичних теорій (вчень) відносять:

— криміналістичне вчення про навички;

— криміналістичне вчення про ознаки та властивості;

— теорія криміналістичної ідентифікації та групофікації;

— криміналістичне вчення про спосіб учинення злочину;

— вчення про криміналістичну версію та планування;

— вчення про систематизацію та реєстрацію криміналістичних джерел інформації;

— криміналістичне вчення про збирання, зберігання, обробку та автоматизоване використання інформації.

Перелік окремих криміналістичних теорій змінюється з розвитком науки криміналістики, потребами практики боротьби зі злочинністю. Тому наведений перелік не є вичерпним.

Мова науки — являє собою специфічний понятійний апарат, за допомогою якого наука описує свій предмет дослідження. Це термінологічний апарат, тезаурус, що використовується у конкретній галузі знань. Так, виділяють мову математичних, фізичних, хімічних галузей знань тощо. Існує й мова криміналістики. Такі поняття, як ідентифікація, криміналістична ситуація, слідча версія, розшук за свіжими слідами, дактилоскопія, трасологія, латентні сліди і т. ін. є криміналістичними термінами.

Розвиток науки визначається, передусім, становленням її мови. Останнім часом в мову криміналістики були введені нові поняття: криміналістична характеристика, слідча ситуація, тактична операція, тактичне рішення, групофікація, засоби польової криміналістики, верифікація тощо.

Зрозуміло, що не всі терміни мови криміналістики, як і будь-якої іншої науки є специфічними. Структура мови поділяється на всезагальні, загальні та окремі поняття (терміни). Всезагальні — це філософські поняття, що використовуються в мові як засоби спілкування взагалі. До загальних належать ті, що використовуються у кількох близьких галузях знань, групах наук; окремі (спеціальні) — це поняття, які вживаються в одній науці або близьких до неї за предметом дослідження, наприклад криміналістика і теорія оперативно-розшукової діяльності.

Проблема класифікації методів найбільш дискутується в методології криміналістики. Останні досягнення науки та узагальнення досвіду практики свідчать, що в розв’язанні проблеми класифікації методів науки криміналістики слід керуватися загальноприйнятою класифікацією з урахуванням рівнів загальності дослідження та поділяти методи на загальний (всезагальний), загальнонаукові та окремі, власне криміналістичні (часткові або спеціальні). Така класифікація методів пізнання загальновизнана, вона поділяється більшістю вчених — криміналістів, відображена у підручниках і наукових працях.

Методи науки криміналістики дуже різноманітні, особливо окремі, оскільки в процесі судово-слідчої діяльності доводиться добувати та досліджувати доказову інформацію з різних матеріальних та ідеальних відображень, застосовувати безліч технічних засобів і методів. Саме через це проблема класифікації має теоретичне та практичне значення.

У теоретичному плані класифікація методів конкретної науки свідчить про її зрілість, сформованість «інструментарію» дослідження її об’єкту. На практиці класифікація дозволяє швидше орієнтуватися у засобах пізнання та обирати методи та засоби дослідження, найбільш економічні і ефективні для досягнення поставленої мети. У навчальній та криміналістичній літературі існує принаймні не менше п’яти класифікацій криміналістичних методів, причому окремі з них є спірними.

Методи науки криміналістики можна класифікувати так:

1. Всезагальний або загальний метод — це метод пізнання взагалі будь-яких об’єктів природи та суспільного життя. Він носить таку назву тому, що має найбільш високий рівень спільності. В основі загального методу лежить філософське знання. Антична філософія була першою формою пізнання (Демокрит, Платон, Піфагор). Найвище досягнення цього періоду — логіка Аристотеля. Основні закони діалектики та категорії діалектичної логіки, що розвивалися пізніше, використовуються як інструмент пізнання природи й суспільства. Наприклад закон переходу кількості в якість, єдність протилежностей, окремого та цілого, тотожності, загального зв’язку — присутні у пізнавальному процесі. Тому матеріалістична діалектика та її категорії становлять загальний інструмент пізнання, тобто загальний метод.