А Кофанов - Криміналістика

Використовуючи фізико-хімічні закономірності кольорових матеріалів у криміналістиці був розроблений новий метод розпізнання кольору шляхом фотографування безпосередньо на кольоровий фотопапір, що дозволило розрізняти невидимі кольорові відтінки фарбувального матеріалу при різних дописках і виправленнях у документах.

Хімічна закономірність утворення пофарбованих сполук потожирової речовини сліду пальця з розчином нінгідрину дозволила припустити, що існують й інші хімічні речовини, які вступають у хімічну реакцію з речовиною сліду. Такою речовиною виявився марганцевокислий калій (перманганат калію). При нанесенні цього розчину на об’єкт потожирова речовина невидимого сліду офарблюється, і слід стає видимим.

Біологічні методи дослідження об’єктів тваринного і рослинного походження були вдосконалені криміналістами і трансформовані у криміналістичні методики, наприклад встановлення групової належності шляхом спорово-пилкового аналізу.

Разом з тим криміналістика впливає на фундаментальні науки. Так, метод криміналістичної ідентифікації використовується багатьма природничими науками як загальний метод пізнання, а криміналістичні методики встановлення підроблених грошей та інших паперів стали основою створення технічних детекторів визначення справжніх купюр і монет.

Криміналістика і судова медицина мають найбільш давні та міцні зв’язки. Судово-медичні знання використовувались у розкритті злочинів значно раніше, ніж виникла криміналістика. Тому деякі медичні прийоми виявлення слідів злочину на тілі людини були запозичені криміналістикою і навпаки, багато криміналістичних прийомів і технічних засобів з успіхом використовуються у судовій медицині.

Судова психіатрія, як і судова медицина, сформувались окремо від криміналістики і залишаються самостійними в силу чіткого розмежування їх предметів дослідження. Судова медицина досліджує тканини та різні об’єкти життєдіяльності людини, а також трупи. Судова психіатрія досліджує психіку людини, її поведінку при розладі психічної діяльності. Психічний стан злочинця безпосередньо пов’язаний із призначенням міри покарання і взагалі притягненням особи до кримінальної відповідальності.

Дані психології широко використовуються в криміналістичній тактиці і методиці розслідування окремих видів злочинів, а також для формування окремих методик, теорії спілкування на досудовому слідстві, вчення про навички, методів розпізнання інсценування, способи вчинення злочинів, детектування емоційного стану допитуваного тощо.

Криміналістика широко і творчо запозичує положення формальної та діалектичної логіки, особливо такі прийоми мислення як аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, гіпотезу і аналогію, узагальнення і абстрагування тощо. Логічні закони та прийоми мислення входять до методологічних основ криміналістики, крім того використання їх дозволило розробити «логіку слідства», вчення про криміналістичну версію, логіку доказування у кримінальному судочинстві.

Розробки тактичних прийомів неможливо без урахування етичних правил спілкування і поведінки в суспільстві. Тактичні прийоми роботи з об’єктами живої та неживої природи розрізняються за етичними особливостями. Те, що можна використати для дослідження неорганічного об’єкта, треба простежити через принципи етики, щоб використати для дослідження об’єкта живої природи, особливо людини.

Методологія науки — це не тільки вчення про методи, а поняття значно ширше, що являє собою загальну теорію науки, яка включає пізнання її предмета, понятійного апарату, проблем та закономірностей розвитку конкретної галузі в історичному аспекті. Отже, загальна теорія криміналістики складає систему вчення про предмет криміналістики, її завдання, мету та закони розвитку, понятійний апарат та місце криміналістичних знань у системі юридичних наук.

Вчення в етимологічному аспекті є сукупністю теоретичних положень про яку-небудь сферу явищ. До найбільш важливих розділів криміналістики відноситься вчення про закономірності та окремі криміналістичні теорії.

Вчення про закономірності:

— закономірності механізму вчинення злочину;

— закономірності виникнення інформації та її джерел про злочин та його учасників;

— закономірності збирання та використання криміналістичної інформації у процесі доказування.