Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Так було з нашими словниками до 1917 року. А після? На початку революції та радянської епохи словники дещо покращили стилістичну палітру нашої лексики. Так, РУС УАН за редакцією А. Кримського пропонує стилістичні позначки майже до всіх різновидів лексики в тому числі й урочистої . Зате виникає інша проблема. Стилістична позначка для урочистої лексики є, а самої урочистої лексики у словнику нема. Той же РУС Кримського (а за ним і всі інші РУСи), слово возвеличивать,перекладає формою звеличувати,а урочисто вживаного возвеличуватине наводить. Не обходиться совєтська лексикографія і без анекдотів. Так, УРС АН УССР у шести томах наше слово глаголрівняє з російським глаголом,не пояснюючи, що це не граматичний термін (не дієслово ). Такий неточний переклад може збити читача з пантелику. Насправді ж глагол– це урочистий відповідник до слова слово:“Читаєм Божії глаголи!..” (Т. Шевченко). Гляньмо ж на деякі з цих глаголів.

РУС А. Кримського слово воссиятьперекладає як засяти.Пізніші РУСи додають до цього засіяти, засяяти.Чому така обмежена палітра? А наші ж колядники співають “…звізда ясна возсіяла…”.

Слово запозичено із старослов’янської мови. Звідти ж запозичили його й росіяни заходами київських “вчених людей”. То чому ми не маємо права на старослов’янську спадщину, коли йдеться про урочисту лексику? Чи ж ця книжна мова прийшла на Північ не з Києва? Чи існує небезпека, що ми станемо вживати слово возсіяти,замість засяятиабо зазоріти?Такої небезпеки нема: слово возсіятимає обмежену сферу вжитку, але таки належить до урочистої лексики. На те й існує у словниках позначка “ур”, щоб відповідно характеризувати такі слова у мовному реєстрі. Слова із приростком воз-: возвеселити, возгласити, воздати, воззвати, вознестися, возстатитощо, полюбляв уживати Т. Шевченко для досягнення ефекту урочистости:

Але згаданих тут слів у словниках нема. Чи ж можна обходитися без цього шару лексики, коли йдеться про якнайточніше відтворення явищ та подій життя?

На це питання дають відповідь письменники. Справжній письменник не може обійтися без урочистої лексики, коли опис ситуації потребує саме її. І він уживає її, дарма що каструвальна практика соловецького мовознавства вилучила цей шар лексики з активного словникового запасу нашої мови. Читаємо у творі радянського письменника: “…це нагадувало воскресіння мертвих і вознесінняїх з домовин…” Слова вознесінняне наводить ні шеститомний УРС ні 11-титомний СУМ. А без нього, бач, і “вода не освятиться”. А як наші “незалежні” словники? Чи реєструють цю лексику, чи копіюють доробок офіцера Червоної армії Білодіда?

Старослов’янська спадщина багата на крилаті вирази, які пожвавлюють “пісне” буденне мовлення. Хто з нас не знає виразу ”устами маляти глаголитьістина”? Часте вживання цього виразу у повсякденному мовленні урізало його урочисте звучання, а втім заміни у виразі дієслова глаголитьна промовляєне спостережено. А раз так, то слово глаголатимає право бути канонізованим серед лексики з обмеженою сферою вживання, якою є урочиста лексика.

Урочисту лексику не конче постачає нам старослов’янщина. Часом урочисте слово добирано з двох рівноправних синонімів. Слову зірка,наприклад, ми надаємо прозаїчнішого звучання, тоді як зорязвучить дещо піднесеніше: “…сині очі зорямицвітуть.” (В. Сосюра).

“Зіркамицвітуть” не скажеш. Так само, мандрівних артистів ми радше звемо мандрівними зорями,а не зірками.

Піднесено-урочисту лексику творять ще приросток пре-та прислівник у ролі приростка все-.Форми всечесний, всесвітлий, прехороший, пресвятий, пренепорочний, прещедрийнабувають від цих префіксів урочистого звучання: “Країно рідна! Хай тобі дощі несуть прещедрублагостиню…!” (М. Рильський).

Академіки з ласки Кремля ставилися до цих форм дещо поблажливіше і ця лексика зайшла до словників, хоч і тут проведено селекцію. Відомі літературі лексичні одиниці пребезумний, преласкавий, пренеповинний, всечеснийне сподобилися чести бути присутніми ні в шеститомному УРСІ ні в 11-титомному РУСІ.