Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

“Де це бачено,щоб у таку негоду вирушати на… лови…!” – читаємо в романі. Живомовна лексика – один із творчих козирів автора. Але й тут є своє “але”. Ідіоматичні звороти одної мови не так легко сліпо переносити до іншої мови, бо до творення ідіоматичного звороту докладають рук і милозвучність, і легкомовність, і мовний смак. Без санкції цих трьох мовних інстанцій жодний ідіоматичний зворот не дістане мовних прав. Російський зворот где это виданодістав ці права у процесі змагання кількох синонімів. І зворот-переможець живе. Скалькований же на нашу мову зворот звучить штучно, бо українська живомовна стихія знає інші, притерті до наших звукових реалій звороти; саме їх і треба тут ужити: “Де Ви бачили,щоб у таку погоду вирушати на лови!”.

В описі роздумів князя Ярослава є таке місце “…хоч легковажити,ясна річ, ромеямище ніхто не міг…”. Тут слово легковажитиставить після себе питання чим (ким). А ось Леся Українка: “Невже ти так свій розум легковажиш,талан свій зневажаєш…?”. Л. Українка легковажить що. Та й сам Загребельний в іншому місці пише: “Чоловіка простого ніхто не слухає… навіть діла йогощонайбільше змаловажують…”. Змаловажувати(синонім дієслова легковажити,утворений автором) ставить після себе питання що. Беру РУС Кримського. У двох позиціях: у перекладі слова пренебрегатьта в перекладі слова неглижироватьРУС Кримського наводить легковажити що. Такий ужиток випливає з того, що слова важитита зневажатиставлять після себе питання що. Іписьменник, утворивши дієслово змаловажувати,іде за цією моделлю, ставлячи після новотвору питання що , і тим самим перекреслює поширену через двомовність форму легковажити чим.

Пише автор: “Чомусь у цьому клятому лісі з недавніх піру всьому ставав похожий на свого отця…” Ідіоми з тих пір, до тих пір, з недавніх пірдуже відгонять суржиком. А надто тому, що всі вони мають своїх українських двійників: з тих пір– це відтоді, відтак; до тих пір – доти;з недавніх пір – віднедавна.Редагую: “Чомусь у цьому клятому лісі віднедавнаставав у всьому похожий на свого отця…”.

Наведені огріхи – це лише частина ляпів, що їх можна подибати в романі “Диво”. Захоплений розповіддю сюжету письменник часом не відчуває різниці між формами двох близьких мов і вживає перше, що трапляє йому на думку. Наприклад, автор уплітає у свою розповідь слова бочонок – барило, посох – патериця, требуха – тельбухи, благоухання – пахощі, затравлений – зацькований, понести втрати – зазнати втрат.Цих недоглядів од евфорії творчости соловецькі редактори не виправляли. Поборюючи українську питому лексику, вони дивилися крізь пальці на “двомовні” форми, заохочуючи письменників до суржику, тобто сприяли лінгвоциду української мови.

Чого тільки не вичитаєш у сучасних “текстах”! Тут і зцілюючий бальзам (цілющий), і більш легкий (легший), і обуяла пристрасть (опосіла), і деміфологізуючий (міфоборчий), і за смаком (до смаку), і бій з вітряними млинами (вітряками), і…, і… Що не текст, то збірка ребусів та анекдотів. Хоч стій, хоч падай! Звідки й береться ця гра без правил? Освіта, мабуть, завинила. Мудрі мужі кажуть, що наш сучасник знає лише дві мови – російську та українську. Що російську (сяк-так) він знає, то, правда Ваша, панове, а щодо української – то тут прошу пробачення. Не знає наш сучасник питомої української, хоч ти гопки скачи, не знає! Цих двох мов (тобто одної) – кажете – мало для сучасників, треба ще знати бодай дві іноземних мови. Розумна річ, тільки ж тим, хто не знає своєї, не поможуть і десять іноземних. А що ми не знаємо своєї, то це факт. Усе робилося за останні 70 років до 1991 року, щоб цей факт став фактом, і він ним таки став. Після ж 1991 року нічого не робиться, щоб того, що сталося, позбутися. У висліді, як казали галичани, а тепер уже й негаличани, питомої української мови не знають ні академіки, ні доктори наук, ні професори українознавства, ні письменники, не кажучи вже про нашого брата – перодряпа. А що вчитися ніколи не пізно, нумо вчитися! Вивчення своєї мови, коли хочете, дорівнює вивченню двох іноземних мов, бо справжня українська мова для багатьох із нас – мова іноземна, і вивчаючи цю іноземну для нас мову, ми зрозуміємо краще і другу іноземну мову – псевдоукраїнське койне, джерело ребусів та анекдотів. Отже, не гаймо часу – берімось до двох іноземних мов ув одній!