Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Загадкова Мокоша у Володимировому язичницькому пантеоні то<13>тожна індійській Махеші — «Великій Богині», дружині Шіви-Рудри, якого грецька традиція називає Діонісом і який під іменем Влеса (Велеса) стояв на Подолі, на березі Почайни. Ще Геродот у V ст. до н. е. мовить, що будини кожного третього року справляють у своїй столиці Гелоні діонісії, тобто свято на честь Шіви-Діоніса. А будини — давні насельники України. Тож імовірно, що серед статуй біля Тмуторакані були й зображення Вішну, Крішни, Балвіра та Шіви. Принаймні таке припущення підтверджують знахідки з іменами Шіви неподалік, датовані II–III ст. (в Одесі та в Білгород-Дністровському).

Схоже, можна з'ясувати ще одне вкрай важливе й принципове питання: чи знав Геродот сіверів-сувірів і чи відбив він їхню назву в своїй знаменитій «Історії»?

Гадаємо, на це можна відповісти ствердно: так, знав і відбив у своїй праці, причому досить рясно. Тільки треба зважити, що великий галікарнасець передавав звучання негрецького етноніма засобами тогочасної грецької мови, а вона не всі звуки могла передавати адекватно. Там, де в слов'янських, германських чи індійських мовах маємо с, ш — у грецькій, як правило, к . Наприклад, укр. слава та санскр. шравас — гр. клеос , рос. сердце — гр. кардіа , санскр. даша — гр. дека «десять». Етнонім келтой — грецькою «кельти» — англійською звучить селтс .

З іншого боку, іномовне в грецька мова часто-густо передає через м . Найбільш відомий і частий приклад, що наводиться на доказ цього, — це передача візантійським імператором та істориком Х століття Костянтином Багрянородним слов'янської назви Новгород як Немогардас . Цей приклад, хоч він досить пізній, ілюструє і цю особливість грецької мови.

Приклавши ці дві особливості до етноніма сівери , побачимо, що в передачі грецькою етнонім мусив звучати як кімери . З чого випливає, що кімери — ті ж сівери. Звідки й закономірний висновок: Боспор Кімерійський — це насправді Боспор Сіверський або Сувірський, Кімерійські вали — Сіверські або Сувірські вали, Кімерійські переправи — Сіверські або Сувірські переправи.

А кімери, інакше кімерійці, спрадавна фіксуються на території України. Про них згадує ще Гомер близько VIII ст. до н. е. — автор безсмертних «Іліади» та «Одіссеї»:

Там кімерійці живуть, і їх місто, і ціле їх царство…

Із цих слів видно, що кімерійці мали своє царство, тобто свою державу, своє місто, тобто столицю; мали вони і своїх правителів, царів, що підтверджує у V ст. до н. е. Геродот, мовлячи про могили кімерійських царів на Дністрі.

Кімерійців зафіксували й інші писемні джерела: вавілонські, урартські, іудейські, перські. З них кімерійці постають як численний і грізний у воєнному відношенні народ, зіткнення з яким призвело до <14> занепаду такі могутні стародавні держави, як Ассірія та Урарту.

Яку саме територію зі сходу на захід займали кімерійці, дещо прояснює Геродот. Він, як і пізніші автори, недвозначно пов'язує їх із Керченським і Таманським півостровами. Від Геродота ми знаємо і про могили кімерійських царів на Дністрі. Тобто зі сходу на захід територія кімерійців простягалася принаймні від Таманського півострова до Дністра, що відповідає даним Геродота про країну, що її займали кімерійці до приходу скіфів. Проте яку територію займала Кімерія на північ від лінії Тамань — Дністер, сказати важче. А що територія кімерійців мусила простягатись і на північ від Чорного моря, не викликає сумніву. Тільки в такому разі можна пояснити той величезний розголос, що його мали в стародавній історії кімерійці, особливо у зв'язку з походами в Передню Азію.

І, як бачимо, це підтверджується численними топонімами на Черн-/Чорн- та Біл- , наявністю і сьогодні назв типу Сіверський Дінець, Новгород-Сіверський, Сіверщина, які грецькою часів Геродота мали звучати як Кімерійський Дінець, Новгород Кімерійський, Кімерія і які сягають найпівнічніших районів сучасної України, серед них і Чернігівщини з її столицею Черніговом. Що цілком узгоджується зі статусом кімерійської держави як могутньої в тодішні часи, яка справила таке враження на стародавні народи.

Часова відстань від першої згадки про кімерів і до останньої про сіверів-сіверян, історія яких продовжується і сьогодні, становить майже три тисячі років, хоча, звичайно ж, кімерійці існували набагато раніше від першої писемної згадки про них. Це засвідчує і Геродот, коли каже про могили кімерійських царів на Дністрі, а це явище мусило мати тривалу традицію.