Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Не так давно свідком подібного і трохи кумедного «мовного» випадку довелося бути й мені. У квітні 1997 року делегація Товариства «Україна — Індія» побувала в Делі, у своїх індійських колег. Нашій невеличкій групі було надано автомашину, якою ми їздили на всілякі зустрічі, прийоми та екскурсії. Одного разу, повертаючися з чергової екскурсії до своєї машини, ми ще зоддалік помітили, що дверцята її відчинені, а водій у кабіні жваво вимахує руками. Це було досить дивно, бо наш водій прагнув якомога рідше відчиняти дверцята машини, щоб підтримувати в кабіні прохолоду, яку давав кондиціонер. Коли ми підійшли, я поцікавився, що сталося. Водій відповів, що в салон залетіла бджола і він її виганяв. Розмова провадилася мовою хінді, тож я звернув увагу, що мовлячи про бджолу, він ужив слово мадгумакхі , яке складається з двох окремих слів — мадгу «мед» та макхі «муха». Коли ми рушили, я звернувся до водія:<4>

— А знаєш, як перекладається слово «мадгумакхі» моєю мовою, українською?

- І як же? — зацікавився він.

— Медова муха.

— Та це ж зовсім по-санскритському! — вигукнув він.

Мене неабияк здивувала така його заява, насамперед через те, що рідною мовою водія була хінді і він мав би насамперед подумати про неї, тим більше що це слово повноправно існує в хінді. Проте він, не задумуючися, назвав санскрит, який ніколи досі в розмові з ним навіть не згадувався. І тим не менше, хоч і мимоволі, несамохіть простий індійський водій підтвердив спорідненість санскриту й української мови, яка існує насправді.

Санскрит — давньоіндійська літературна мова. Ним написані найвизначніші й найдавніші пам'ятки стародавніх індійців — веди, а також епічні поеми «Махабгарата» й «Рамаяна». Слово веда зрозуміле кожному слов'янинові, бо означає «відання», «знання» і споріднене з нашим відати — «знати». Усіх вед чотири, вони мають загальну назву — чатурведа , що теж не потребує перекладу. Найвідоміша й найголовніша з них — «Рігведа», де Ріг- споріднене з нашими ректи, речення — відповідно «казати», «промовляти» й «казання». Тобто дослівно слово « Рігведа » означає «Знання казання», «Знати, як промовляти». Іншими словами, жрець при пожертвинах чи інших обрядових дійствах мусив знати, коли, з якої нагоди, в якій послідовності, при яких дійствах і якому божеству підносити ту чи іншу молитву або пожертву. А «Рігведа» насамперед і є збірником релігійних гімнів-молитов до різних богів, вона призначалася найперше для жерців. Індійці сьогодні навіть мають прізвища з компонентом — веді : хто досконально вивчив дві, три або чотири веди може мати прізвище Двіведі, Тріведі або Чатурведі . Спершу це було ніби наукове звання, яке засвідчувало вченість людини, а згодом стало прізвищем.

Слово санскрит означає «досконало оброблений», «відшліфований», «культурний». Ця мова вважається священною, бо нею користуються жерці для спілкування з богами, нею написані релігійні тексти. Інші верстви населення — воїни, селяни, ремісники, торговці — розмовляли просторічною мовою, пракритом. Компонент — крит у словах санскрит і пракрит має значення «зроблений», «створений», а пра - те саме, що й українське пра - в словах прадід, правнук, праліс, правітчизна, прабатько тощо. Тобто термін пракрит означає «первісний», «правічний», «прастворений». Із цими двома термінами пов'язані два інші дуже важливі терміни — санскріті «культура» та пракріті «природа».

Існує кілька різновидів санскриту. Є ведійський санскрит, ним написані веди: «Рігведа», «Атхарваведа», «Яджурведа» і «Самаведа». Є епічний санскрит, яким написані обидві епічні поеми Давньої Індії — велетенська «Махабгарата» й трохи менша «Рамаяна». Є класичний санскрит — мова решти художньої, науковоі та релігійної літератури. І <5> є буддійський санскрит, котрий, як видно з означення його, стосується буддизму — найпоширенішої тепер у світі релігії, та її літератури. Найдавнішим вважається ведійський санскрит, інакше — ведійська мова.

У пам'ятках, писаних санскритом, особливо в «Рігведі», «Махабгараті» й «Рамаяні» багато точок дотикання з Україною, українцями й українськими реаліями, давніми й сьогочасними. Наш фольклор зберігає основний міф «Рігведи» про битву громовержця Індри з могутнім асуром — демоном Врітрою, який у наших веснянках виступає як злий цар Ворот або Воротар. «Рамаяна» виявляє тісну спорідненість із українським фольклором, звичаями та обрядами. У «Махабгараті» боги, царі, мудреці й могутні воїни носять імена, які сьогодні побутують в українців як прізвища. І водночас діють племена й народи, що їх античні автори фіксують і на території Давньої України. З чого напрошується цілком логічний висновок: предки сучасних українців брали участь у подіях, описаних у «Махабгараті», а самі ці події, принаймні деякі, відбувалися і на теренах України.