Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

І це означає, що кімери-сівери були автохтонним, споконвічним населенням на території України. Бо тільки писемні джерела знають їх на фактично одній і тій самій території упродовж принаймні трьох тисячоліть. В усякому разі, наприкінці II тис. до н. е. вони тут уже жили.

На завершення хотілося б зробити кілька зауваг. І насамперед щодо невеличкої фонетичної відмінності в оформленні етнонімів сувіри та сівери . Вона закономірна, бо кореневе санскритське — у- відповідає українському — и- . Що видно хоча б із таких прикладів: санскр. муша — укр. миша, шула — шило, чатура — чотири, рудате — ридати, дгум — дим, суну — син тощо. Таке явище спостерігається навіть у самій українській мові: діал. пушов — літ. пішов, вул — віл, кунь — кінь .

Ця закономірність дає змогу знайти український аналог індійському імені Сувір , яке, за міфами, й дало назву етнонімові сувіри . На українському ґрунті це ім'я мусило б мати форму Сивір . І ми справді маємо в українців ім'я Севір , з яким, очевидно, споріднене й Северин .

З іншого боку, ця ж закономірність дозволяє співвіднести індійське ім'я Судгір — «Премудрий» з українсь<15>ким іменем Сидір , а індійське ім'я Дгір — «Мудрий» з іменем відомого київського князя — Дір . Що й не дивно, бо і київський князь Ярослав мав епітет «Мудрий», і галицький Ярослав мав епітет «Осмомисл», і поляни означаються літописцем Нестором як «мудрі й смислені», і Свята Софія — це Божественна Мудрість. До речі, перший посол Індії в Україні (згодом посол Індії в Індонезії) має саме таке ім'я — Судгір Девре.

Слід також зазначити, що етнонім сувіри — не єдиний із компонентом су . Він наявний також у етнонімі сураштри — так означалися жителі країни Сураштри в Західній Індії: назва ця означає «Прекрасна країна» або «Чудова держава». Причому саме з сураштрів походила царівна Реваті, дружина Балвіра, старшого брата Крішни. Цікаве те, що дідом Реваті був цар Рева, а серед запорозьких козаків досить часте прізвище Рева. Лише в Канівському, Корсунському та Черкаському полках їх засвідчено 9.

«Махабгарата» відзначає, що в Сураштрі жили ядави, плем'я, з якого й походили Балвір та Крішна. Вкрай цікаво, що ядави виявляють спорідненість із літописними ятвягами. Бо як індійські ядави мають іще дві назви — сатвати та данави , так і ятвяги мають дві інші назви — судовити та дайнови . Зрозуміло, що така потрійна відповідність двох етнонімів навряд чи випадкова. На Волині, де особливо рясно назв, пов'язаних із Крішною, Балвіром та їхнім племенем, наявні назви типу Ятвяги, Ятвязь, як, до речі, й на Чернігівщині, наприклад, урочище Ятвіж; подібні назви є також на Львівщині, в Бєларусі та Польщі (Непокупный, 105–111).

Компонент су- міститься в етнонімі согди , авестійська форма якого — сугуда (СИЯ, 347). А в Криму була Сугдея, нинішній Судак. Етнонім сугуда означає «могутні бики», іншими словами — «могутні воїни», оскільки порівняння воїна, героя, царя чи бога з биком — звичайне явище в багатьох міфологіях. Зокрема, шумерське гуд — «бик», часте в клинописних текстах, вживається якраз у значенні «герой», «богатир». Це відбилося і в «Слові о полку Ігоревім», де князі порівнюються з яр-туром або буй-туром, теж, власне, биком.

Тобто в цьому розумінні етноніми сувіри, сівери, кімери та сугуди (согди) , виявляються і семантичними двійниками. Усім їм властиві виразні воїнські функції, і всі вони належали до воїнського стану, так званих кшатріїв. А від основи кшатр — «сила», «влада» й утворене наше «цар». Тому недарма серед українців стільки прізвищ Цар, Царук, Царик, Царко, Царевич, Царенко, Цариченко тощо. Це означає, що предки їхніх теперішніх носіїв належали саме до воїнського стану, а не до жрецького, брахманського. Хоча в українців вистачає прізвищ, назв і фразеологізмів, пов'язаних і з брахманами. Це і божі люди в українському фольклорі — рахмани , і прізвища Рахман, Рахманин, Рахманюк , <16> Рахманець, Рахманенко , засвідчені в запорозьких козаків і сучасних українців; це і с . Рахмани на Волині, м . Рахманів , де 1619 року архимандрит чернігівський Кирило Транквіліон Ставровецький видав «Учительне Євангеліє» — збірку своїх проповідей; Рахманівка на Дніпропетровщині та Рохманів на Тернопільщині; це і Рахманський Великдень, із яким пов'язані фразеологізми: «На Юра-Івана, на Рахманський Великдень», «Віддам на Рахманський Великдень», а також «Постимося, як рахмани», «Рахманна земля», «Рахманний кінь» і навіть «Рахманна журба» в сучасних поетів.