Отже, і грецький Аполлон, і український Купала, й індійський Крішна-Гопала тотожні не тільки функціонально, їх об’єднує спільне походження та однакове значення їхніх імен: Пастух, Захисник, Охоронець, Воїн, Цар.
Але чому ж тоді грецьке божество має звучання Аполлон, а індійське — Гопала? Звідки взялося кінцеве — н в імені грецького божества? Цьому може бути певне пояснення на індійському ґрунті. На півдні Індії, у так званому дравідомовному ареалі імена, які на півночі країни звучать як Ананда, Чандра, Муруга (пор. укр. прізвища Моруга, Моружченко), Крішна, тут звучать як Анандан, Чандран, Муруган, Крішнан. Так само й Гопала має тут форму Гопалан. Таке явище — ніби своєрідна прикмета, за якою визначають, звідки походить носій імені або прізвища — з півночі чи півдня Індії. Як ото закінчення — енко незаперечно засвідчує, що прізвище належить українцеві. Так що для імені Аполлон можна припустити вплив тієї ж традиції. Коли ж порівняти південноіндійське Гопалан і грецьке Аполлон, то фонетична близькість їх виняткова. І, очевидно, початкове А- в імені грецького божества — це залишок первісного Го- («бик», «корова», «земля»), де два останні слова об’єднує давнє уявлення про те, що і корова і земля — обидві годувальниці.
Тож термін гопала може мати не лише значення «захисник биків/корів», «пастух», а й «захисник землі», «цар». Принагідно зазначимо, що санскрит знає і слово ку в значенні «земля», «край», «країна», тому термін гопала в цьому розумінні тотожний термінові купала — «захисник землі/країни», «цар».
Те, про що говорилося вище, дозволяє зробити деякі висновки. І Аполлон, і Купала, і Крішна-Гопала — вічно юні, а це наводить на думку, що надається до витлумачення й ім’я Іван, Йван, яке є невіддільним від слов’янського Купали. І то знову-таки на індійському терені, бо в санскриті «молодий», «юний» якраз і буде юван . Отож у такому разі ім’я Іван, Йван означає Молодий, Юний, а в поєднанні з ім’ям Купала — Юний Пастух, Юний Захисник, Юний Цар (пор. щодо Аполлона епітет Юний Бог).
По-новому тепер можна погляну<98>ти й на наш знаменитий гопак. Маючи на увазі, що гопа та гопала синоніми, що вони означають «пастух», «воїн», «цар» і пов’язуються з Крішною, який був божеством воїнів-кшатріїв, можна припустити, що гопак колись був ритуальним пастушим або воїнським танком. Чи тим і тим водночас, оскільки Крішна, як і Аполлон, уособлює і пастуха, і воїна. Підтверджує таке міркування те, що улюбленим танком запорізьких козаків був саме гопак, а запорізькі козаки — такі ж професійні воїни, що й індійські кшатрії.
Крім того, такі українські прізвища, як Хопта, Гоптар знаходять своє пояснення у санскритських го-пта, го-птар, го-птрі з однаковим значенням «захисник», «оборонець», «воїн», «цар» (СРС, 197). А ще один епітет Крішни Говінда — спонукує подумати, чи не причетний компонент — вінд у ньому до етноніма венети-венеди-венди ? Адже бачимо, як тісно переплітаються український Купала й венетсько-італійський Купавон. Тим більше, що давні автори часто-густо називають венедами певну частину слов'янських племен. <99>
Кохання, любовні стріли й цариця Камасарія
Упродовж майже тисячоліття (VI ст. до н.е. — IV ст. н.е.) на півдні сучасної України існувало могутнє як на свої часи ранньодержавне утворення — Боспорське царство. До складу його, поряд з іншими племенами, входили й численні сіндо-меотські, інакше — індоарійські, а коротше й зрозуміліше — індійські племена. Посвячувальні боспорські написи зберегли чимало свідчень про ці племена, зокрема, й про сіндів. Вони входять до титулатури боспорських царів Левкона І (389–349) та його сина Перісада І (344–311). Так, напис на мармуровому постаменті, знайденому в Керчі 1843 року, мовить:
«Левкон, син Перісада, відбувши термін свого жрецтва, присвятив цю статую Аполлону Лікарю, при Перісаді, синові Спартока, архонтові Боспору й Феодосії, цареві сіндів, усіх меотів та фатеїв» (КБН, 31). Цей напис датується ІІІ ст. до н.е. Особливо важливо, що деякі написи фіксують і імена, пов'язані з етнонімом сінди . Наприклад, напис, знайдений в Анапі (зараз у Керченському музеї), серед переможців спортивних змагань на честь Гермеса подає сім носіїв імені Сінд та чотирьох — Сіндок (КБН, 673–675). Ще в одному написі маємо ім'я Сіндей (КБН, 636).
Читать дальше