Трохим Кичко - Іудаїзм і сіонізм

До Ветхого завіту додаються нові релігійні документи (решта частин Танах — Пророки і Писання). Служителі іудаїзму поступово перетворюють Ягве з божества племені в універсального бога, єдиного «володаря неба і землі». Сойфери (книжники, писці) і рабини пристосовують біблейське вчення до нових умов рабовласницького суспільства. Зважаючи на життєву практику в умовах діаспори, вони обплутують віруючих новими, ще складнішими обмеженнями і заборонами.

Як у свій час іудейські жерці та пророки, так тепер рабини у своїх проповідях старанно затушковують наявність протилежних, антагоністичних класів у єврейському народі, підміняючи ідею класовості суспільства ідеєю єдності усіх євреїв перед богом, який нібито однаково «турбується» про всіх синів своїх.

На початку III ст. н. е. приблизно у 210–220 рр. зводяться в одне ціле галахи (галаха — припис, закон, за яким віруючий повинен діяти, походить від староєврейського «галах» — йти) і тлумачення до них, що дійшли до нас під назвою Мішни (повторення мойсейового закону). Таке зведення галах у Мішну приписується патріарху Ієгуді (Іуді) Ганасі (150–220 рр. н. е.). Потім виникає Гемара (збірка тлумачень Мішни, додаток до неї).

У сучасному вигляді Мішна поділена на шість розділів (седарім), які складаються з 63 трактатів (месса-хот). Кожний трактат має глави (перакім), а глави — свої параграфи (мішни).

Тора, яка відображала життя євреїв при первіснообщинному ладі і на початку рабовласницького суспільства, тепер перестала відповідати вимогам часу. В епоху еллінізму потрібне було нове ідейне знаряддя поневолення мас. За цих умов протягом III–V ст. н.е. об'єднуються Мішна і тлумачення до неї — Гемара в Талмуд. Слово «талмуд» походить від дієслова «ламед», що означає «вивчення». Звичайно, йдеться тут не про вивчення об'єктивних закономірностей світу, а про вивчення тлумачень Тори. Талмуд являє собою кодекс релігійних, побутових і правових приписів іудаїзму. Він містить в собі легенди і міфи про бога, вигадані розповіді про «потойбічний світ» і загробне життя, повчальні притчі тощо.

Основний зміст догматів іудаїзму — це ставлення людей до бога. За вченням іудаїзму, людина без бога немічна, безсила; лише в релігії, у вірі в Ягве вона, мовляв, може знаходити опору і силу. Зводячи все до божих велінь, іудаїзм заперечує об'єктивний характер законів навколишнього світу. За твердженням богословів, все в природі визначається волею і бажанням «творця», який нібито може в будь-який час змінити існуючі закономірності, порушити їх чи діяти наперекір їм. Тора і Талмуд рясніють розповідями про «незбагненні чудеса», які «творять» то сам бог Ягве, то його довірені — пророки. Ісус Навін, наприклад, зупиняє Сонце. Мойсей проводить євреїв через море, «яко по суходолу». Сам бог Ягве протягом шести днів «творить» найбільше чудо — Всесвіт і т. п.

Абсурдність креаціонізму, тобто такої релігійно-ідеалістичної ідеї, яка визнає, що все в світі і сам світ створено богом та ще й протягом всього шести днів, очевидна.

Не менш абсурдно, антинауково пояснює іудаїзм, наприклад, створення богом людини. Ось що написано про це в Талмуді: «Яким чином був створений Адам?» — запитує рабин Натан і відповідає: «Протягом першої години був створений прах, за другу годину — його образ, за третю — зроблений голем (кістяк), за четверту — зв'язані члени його, за п'яту — розкрились його отвори, за шосту — дано йому душу, за сьому — він став на ноги, за восьму — йому дано Єву, за дев'яту — він відведений до раю, за десяту — одержав заповідь, за одинадцяту — согрішив, а о дванадцятій — його вигнано і він пішов» [10] Талмуд Абот рабби Натана, 1-я версия, 5–6. .

Чимало релігій проголошує фіксизм — незмінність світу. Іудаїзм також твердить, що світ назавжди залишився таким, яким нібито його створив бог, і що людина, мовляв, безсила змінити природу. Для підтвердження цієї тези Талмуд забороняє людині перетворювати рослинний чи тваринний світ, створювати нові форми організмів, яких раніше не було на землі. Ідеолог іудаїзму, талмудист-рабин Маймонід у своєму тлумаченні «Плхат Берахот і Біккурім» писав, що «немає більшої розпусти, як зміна виду» [11] Талмуд, трактат Берахот (Первородки). Цит. за Н. Переферковичем. Талмуд, Мишна и Тосефта, т. V, стор. 234. . Отже, іудаїзм перешкоджає науковому дослідженню природи і суспільства, гальмує опанування таємницями навколишнього світу.

Талмуд вніс мало істотних змін у ту форму іудейської релігії, що склалась в Іудеї і в діаспорі на кінець І століття. Ці зміни відображали, головним чином, нові суспільні умови, в яких опинились євреї на той час. Крах сподівань народу на визволення Іудеї від римського ярма і нездійсненність надій на відновлення Єрусалимського храму Талмуд, слідом за Торою, пояснює як кару божу за гріхи Ізраїля. Таке розуміння Талмуда завжди культивувалось і культивується в інтересах експлуататорів. Адже Тору і Талмуд складали і редагували служителі релігії в інтересах багатих, експлуататорів. Та й самі автори були з багатіїв. Наприклад, редагування Талмуда взяв на себе рабин Аші бен Сімон (352–427 рр.), що був «гаоном» (главою єврейської академії) і дуже багатою людиною. Як пише іудаїст С.Бернфельд, про Аші говорили потім, що «з часу смерті патріарха рабина Ієгуди (Іуди) І до рабина Аші ніколи знання закону і багатство не сполучались в такій мірі у одній особі» [12] С. Б е р н ф е л ь д. Талмуд, его сущность, значение и история. СПб, 190І, стор. 80. .