Трохим Кичко - Іудаїзм і сіонізм

Які ж джерела Тори?

В історії ще ніколи не траплялося, щоб якесь релігійне віровчення мало лише свої національні джерела. Наука вже давно і неспростовно довела, що укладачі Тори, жерці, використали не тільки місцеві релігійні уявлення та сюжети, а й запозичили різноманітні ассіро-вавілонські, хеттські, єгипетські і фінікійські міфи, легенди, правові і релігійно-етичні твори та культові й обрядові правила. Отже, в Тору увійшли твори і запозичені, і складені іудейськими жерцями десь у X–V ст. до нашої ери. Що це так, свідчить сам текст Тори, особливо Второзаконня. Саме в цін книзі, що її ніби, як І попередні, написав Мойсей, говориться про ного ж смерть і навіть про поховання. У Второзаконні (глава 34, стихи 5–8) сказано:

«І помер там Мойсей, раб Ягве, в країні Моавітській по слову Ягве. І поховано на долині в землі Моавіт проти Вефегора, і ніхто не знає могили його навіть до сьогодні».

Вірування стародавніх євреїв увібрали в себе багато уявлень з релігійних вірувань інших народів. І мова іврит, якою написано Біблію, містить в собі ряд елементів з арамейської, хетгської, сірійської, халдейської, перської, парфянської і навіть грецької та латинської мов. Чотирикутні письмена, запозичені у ассірійців, самі євреї називають «ашуриф» — ассірійськими. Єврейський історик І ст. н. е. Йосиф Флавій свідчив, шо «священні манускрипти», які у 273 р. до н. е. були подані Птоломею Філадельфу, схожі з сірійськими. Саме таким арамейським письмом написана Біблія, частина її — Тора, а потім і Талмуд.

«…Єврейське так зване святе письмо є не що інше, — писав Ф. Енгельс, — як запис староарабських релігійних і племінних традицій, видозмінених внаслідок раннього відокремлення євреїв від своїх сусідів — які були споріднені з ними, але залишилися кочовими племенами… Основний зміст був арабським, або, вірніше, загальносемітичним» [1] Енгельс — Марксу в Лондон (Манчестер, близько 26 травня 1853 р.) — К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 28, стор. 199. .

Записи релігійних традицій, обрядів, епізодів з Історії, законів світської влади і повчань верховних священиків були скомпільовані в одне ціле пророками, що жили приблизно у V ст. до н. е.

Цей упорядкований твір і дістав назву П'ятикнижжя. Оскільки основу його становили закони рабовласницької держави, то їм таким чином навмисне приписувалось божественне походження, щоб надати більшого авторитету верховній владі іудейського царя-деспота.

То ж не дивно, що перша частина Біблії за своїм змістом є звичайним кодексом рабовласницького права; вона встановлює певні правила іудейського культу і старанно доводить монотеїзм Ягве.

Ідеологи іудаїзму оголошують ці еклектичні писання богонатхненною книгою і твердять, що Мойсей одержав те, що дістало потім назву Ветхого завіту, безпосередньо від бога на горі Сінай.

Чимало осіб і подій, описуваних у Біблії, мають не історичне, а скоріше міфічне походження, як це доводять порівняльні дослідження розповідей про різні племена і народи стародавнього Сходу. Наявність у Біблії багатьох міфів, тотожних шумерським, вавілонським, фінікійським розповідям, пояснюється не лише запозиченням, а насамперед тим, що всі вони мають одну загальносемітську основу.

Отже, стародавні євреї не були «обраним народом», яким їх зображає Біблія, зокрема її перша частина — Тора, а лише одним з семітських племен. Багато релігїйних вірувань, законів, обрядів і звичаїв спільні з стародавньою релігією предків арабів. Історія єврейського народу витлумачувалась авторами Тори в інтересах панівного класу рабовласників. Інакше кажучи, зміст Тори далеко не божественний.

Між тим один із сучасних ідеологів іудаїзму теолог Ієгуда Бергман, який видав в Ізраїлі книги «Іудаїзм» та «Фольклор», навіть в наші дні продовжує відстоювати божественне походження Тори. «Іудаїзм, — пише він, — заснований на божественній книзі, на Торі, яку дано нам зверху. Спочатку був бог, і все, що накреслено в Торі, від бога походить. Тому Тора є священною». Тора, пише далі Бергман, є «книгою, яку дав бог, і тому вона стоїть понад усі філософські міркування і трактати, що тільки е на землі; це є богонатхненна книга» [2] Й. Бергман. Иудаизм. Иерусалим. 1934, стор. 39 (на мові іврит). Цит. за М. Беленьким. Иудаизм. М., 1966, стор. 8. .

Що це вигадка — неважко перевірити. Так, якщо припустити на хвилину існування бога, який нібито колись дав Мойсееві цю книгу, то тоді вона повинна залишатись однаковою з того часу і до наших днів. Проте це не так. Колишній професор кафедри «святого письма» Ветхого завіту і староєврейської мови Ленінградської духовної академії магістр богослов'я Олександр Осипов писав: