Трохим Кичко: Іудаїзм і сіонізм

У місті Толедо (Іспанія) видатний мислитель, математик і поет Аврам Іби Езра (1093–1168 рр.) звернув увагу на те, що Мойсей не міг написати Тору, оскільки в його четвертій книзі змальовано смерть і оплакування самого Мойсея — цього міфічного «боговидця». Та Езра знав, що за антирелігійні дослідження його чекають переслідування й жорстокі кари, і тому свої відкриття зашифрував.

У XVII ст. твори Езри вперше розшифрував голландський філософ Барух (Бенедикт) Спіноза. Виразник інтересів передової буржуазії, яка вступала в боротьбу з феодалізмом і релігією, він продовжив і розвинув критику іудаїзму, скеровану проти самого існування релігійних уявлень.

Спіноза піддав ґрунтовній критиці іудейські твори, показав їх міфологічний характер. Він зірвав ореол святості з цих книг. З неприхованою ненавистю і люттю рабини зустріли його головний твір — «Богословсько-політичний трактат», в якому мислитель зосередив увагу на аналізі не первісних вірувань, а священної книги Іудаїзму — Тори. Спіноза довів, що П'ятикнижжя з його суперечностями написане не Мойсеєм. Ясніше за денне світло видно, писав він, що П'ятикнижжя написане іншим, тим, хто жив на багато років пізніше Мойсея (існування якого Спіноза помилково визнавав). «Оскільки в П'ятикнижжі багато такого, що не могло бути написано Мойсеєм, то звідси висновок, що необгрунтоване і абсолютно суперечливо розумові твердити, ніби Мойсей є автор П'ятикнижжя» [21] Б. Спиноза. Избранные произведения. М., Госполитиздат, 1957, т. II, стор. 132–133. .

Спіноза досконало вивчав текст кожної книги Тори, порівнював, зіставляв їх зміст, робив висновки. «Рабини, — писав він, — абсолютно безумствують; коментатори ж, яких я прочитав, говорять дурниці, вигадують І, зрештою, цілком спотворюють навіть мову» [22] Там же, стор. 143–144. .

Іудейські священнослужителі прокляли Спінозу і цькували його, як «апекойреса» (безбожника).

За книгу «Безсмертя душі» в Амстердамі був доведений до смерті інший філософ-атеїст Урієль д'Акоста, який у 1623 році виступив проти Тори, Талмуда і заперечував релігійні свята й обряди. Амстердамські рабини розправились з д'Акостою за те, що він виступив проти основних положень релігійного світогляду.

Нещадно розправлялись рабини і з іншими своїми противниками. Так у XIX ст. письменник-атеїст І. Ертер і вчений С. Рапопорт були відлучені від общини з оголошенням їм «херему» (піддали анафемі). За наклепницькими доносами проповідники іудаїзму домоглись арешту відомого єврейського письменника А. Діка, засудження до заслання поета Л. Гордона, а твори цих авторів спалили як ворожі іудаїзмові.

Проти іудаїзму виступало багато інших прогресивних євреїв, у тому числі письменники Іосель Лінецький (твір «Польський юнак»), Аксенфельд («Обманутий світ»), Шолом Алейхем («Райське життя», «Учитель Бо-аз» та Ін.), І. Л. Перетц («Набожна кішка», «Мораль»). Названі автори викривали антинаукову, антинародну, реакційну суть іудейської релігії. За це релігійні фанатики переслідували їх, оголошували антисемітами. Іоселя Лінецького, наприклад, вони схопили і кинули у річку, намагаючись втопити.

Методи, до яких вдавалися іудаїсти в боротьбі проти своїх противників, перевершують навіть католицьку інквізицію. Згаданий вже «теоретик» іудаїзму рабин Мойсей бен-Маймун — Маймопід (1135–1204 рр.) в книзі «Хазака» («Міцна рука») давав такі людиноненависницькі настанови для віруючих євреїв:

«Тих, хто заперечує П'ятикнижжя і пророцтво, слід вбивати; хто в силі вбивати їх відкрито мечем, повинен це робити, а хто ж ні, то повинен користуватися різними обставинами, щоб заподіяти їм смерть; якщо, наприклад, єврей бачив, що хтось з людей цього роду упав у криницю, в якій е драбина, він повинен не допустити його порятунку і забрати драбину, виправдовуючись перед ним тим, що йому потрібна драбина, щоб зняти сина з даху, і що він потім поверне її йому» [23] Див. М. Й. Шахнович. Реакционная сущность иудаизма. М. — Л., 1960, стор 130. .

Така настанова проповідників іудаїзму цілком відповідає «святому письму» Талмуда, який повчає: «Хто гудить слова законовчителів, заслуговує природної смерті; хто сміється над словами талмудичних мудреців, того покарати киплячим виверженням; того, хто перестає вивчати слова Тори, щоб зайнятись розмовою, нагодувати розжареним вугіллям» [24] Талмуд, трактат Берахот, 57-а. .

До речі, старанність Маймоніда в боротьбі з інакомислячими не врятувала його самого від переслідування рабинів. Характерно, що в боротьбі проти його прихильників рабини звернулись за допомогою до католицької інквізиції.