Зиґмунд Фройд - По той бік принципу задоволення

Оскільки збудження всіх інстинктів виникають у системі несвідомого, навряд чи видасться новиною твердження, що вони відбуваються за принципами первинного процесу; з іншого боку, ми не маємо підстав ототожнювати первинний психічний процес із вільним рухомим зарядом, а вторинний процес – зі змінами зв’язаного або тонічного напруження Бройєра [19] Порівняйте Розділ VII, «Психологія процесів мрії» у моєму «Тлумаченні снів» (прим. авт.). . У такому разі завданням вищих рівнів психічного апарату було б зв’язування інстинкту збудження, що виникає з первинного процесу. Нездатність до такого зв’язування викликала б порушення, аналогічні травматичним неврозам; тільки успішне зв’язування уможливлювало б подальшу безперешкодну реалізацію принципу задоволення (і його різновиду – принципу реальності). Поза тим, перевагу мало б тоді інше завдання психічного апарату, а саме – отримання контролю над збудженням або його зв’язування, що не виключає присутності принципу задоволення, але не залежить від нього і навіть не бере його до уваги.

Вияви нав’язливого повторення, які ми описали, як у ранніх формах інфантильного психічного життя, так і у досвіді психоаналітичного лікування, демонструють виразно інстинктивний характер, а там де вони вступають у суперечності з принципом задоволення – достоту демонічний характер. У випадку дитячої гри, ми, здається, дійшли висновку, що дитина повторює навіть неприємні переживання, оскільки тоді, завдяки своїй активній ролі, набагато повніше оволодіває сильним враженням, ніж це було б можливо за простого пасивного досвіду. Кожне свіже повторення, вочевидь, зміцнює майстерність, до якої прагне дитина; навіть приємними переживаннями дитина ніколи не може достатньо насититися, повторює і вперто наполягає на досягненні ідентичного враження. Цій особливості судиться згодом зникнути. Почутий удруге жарт не розважить, як уперше; театральна вистава ніколи не справить такого враження вдруге, як першого разу; не так просто переконати дорослу людину перечитати книжку, яка, начебто ж сподобалася. Новизна завжди є необхідною умовою задоволення. Дитина, однак, ніколи не втомлюється вимагати від дорослого повторення гри, в яку вона грала з ним раніше або він був показав, аж доти, нарешті, почує категоричну відмову; так само, якщо дитині сподобалася казка чи історія, вона хоче завжди чути її знову й знову, замість нової, і вперто наполягає на точному повторенні та виправляє кожне відхилення, якого оповідач помилково допускається, чи яким, можливо, сподівається оновити та прикрасити сюжет. Це не суперечить принципу задоволення: вочевидь, що повторення, повторне відкриття вже знайомого є джерелом задоволення як таке. З іншого боку, аналізуючи пацієнта, стає зрозумілим, що нав’язливо повторювати перенесення випадків його інфантильного життя цілковито суперечить принципу задоволення. Пацієнт поводиться, у цьому розумінні, чисто як дитина, і таким чином дає зрозуміти нам, що згнічені сліди пам’яті його раннього досвіду присутні не у «зв’язаній» формі, а також, у певному сенсі, не придатні до вторинної форми процесу. Тому факту, що вони незв’язані, ці елементи завдячують своєю здатністю продукувати фантазії здійснення бажання, які представляють у снах, застосовуючи приєднання залишків денних вражень. Ми часто наштовхуємося на такі нав’язливі повторення у терапевтичній практиці, і вони стають перешкодою наприкінці лікування ми хочемо домогтися цілковитої відстороненості пацієнта від лікаря. Можна також припустити, що неясна тривога новачків перед психоаналізом пов’язана саме з тим, що вони бояться пробудити в собі щось, що, на їхню думку, краще залишити спати; це їхній страх перед виникненням демонічного нав’язливого примусу.

То яким чином пов’язані між собою інстинкти і нав’язливе повторення? Тут ми приходимо до думки, що натрапили на сліди загального, досі чітко не визначеного характеру цих потягів чи, можливо, навіть усього органічного життя, досі для нас неясного або, у всякому разі, недостатньо чітко окресленого. Інстинктивне, з цього погляду, можна було б визначити як присутнє у живому організмі прагнення до відновлення будь-якого давнішого стану, який під впливом зовнішніх чинників ця жива істота змушена була залишити, певною мірою органічна еластичність або, якщо завгодно, вияв консерватизму в органічному житті [20] Я не маю сумнівів, що подібні припущення про природу інстинкту вже неодноразово висувалися раніше (прим. авт.). .