Ілсе Санд - Сумую за тобою. Як пережити біль розставання, відновити стосунки та відпустити минуле

Із гнівом пов’язані, приміром, такі думки:

1. Вона не має права

2. Мене ошукали

3. Це несправедливо

4. Не хочу бути частиною цього

5. Його поведінка ненормальна

6. Зі мною недобре повелися

Якщо приділити увагу своїм думкам, можна помітити гнів і роздратування там, де їх, здавалося б, і сліду не має бути. Коли намагаєтеся налагодити зв’язок із іншою особою, важливо усвідомлювати наявність гніву, щоб ця емоція не блукала всередині прихованою відразою. Неусвідомлене роздратування або гнів можуть неявним чином вразити іншу людину або заскочити вас у дуже несподівану мить, завадивши таким чином вашому розкриттю.

Іноді гнів – це лише щит. Він приховує значно вразливіші почуття, як от безсилля, бажання любові й смуток. За допомогою гніву можна тримати іншу людину на відстані, не давати їй змоги підібратися ближче й побачити, як ми за нею тужимо. Якщо насмілитеся покопатися в собі й звернути увагу на відчуття безсилля та смутку, то помітите, що гнів повністю зникає. Якщо зважитеся висловити свій смуток і безсилля у стосунках, можуть відкритися нові горизонти.

Ви можете увиразнити своє безсилля за допомогою фраз, які починаються із «Хотілося б мені…». Наприклад, так:

1. Хотілося б мені дати тобі те, чого ти від мене очікуєш.

2. Хотілося б мені дати тобі інше дитинство.

3. Хотілося б мені помітити цю проблему значно раніше.

4. Хотілося б мені мати змогу вчинити інакше.

5. Хотілося б мені тоді зробити це краще.

Якщо йдеться про смуток, замінюйте «Хотілося б мені…» на «Шкода…»

Приміром: «Шкода, що я не зміг зробити це краще».

Коли намагаєтеся налагодити контакт з іншою особою, прояв вразливості спрацьовує значно краще, ніж прояв гніву.

Гнів також може бути засобом захисту від неприємної реальності. Іноді простіше відчувати гнів і спрямувати його, скажімо, на партнера або батьків, ніж із жалем усвідомити, що вам ще не вдається вести успішне й насичене смислом життя.

Скрутні обставини бувають для нас корисними. Мабуть, ви колись стикалися зі складною проблемою, яка здавалася абсолютно непереборною, і вам хотілось опинитися якомога далі від неї. Проте, перетнувши межу й опинившись по той бік скрути, ви пишалися, що все подолали, і почувалися трохи більш важливим та впевненим у собі. У скруті ми зростаємо над собою. Кризові моменти дають нам можливості для росту. Іноді ми не насмілюємось подивитися в очі проблемі, яку нам підсовує життя. Натомість чіпляємося за ідею, що наше життя мало б скластися зовсім інакше, тоді спрямовуємо гнів з приводу цього на людину, яка здається нам винною, чи просто на найближчу особу. Іноді ми й самі не маємо гадки, чому інша людина спричиняє в нас гнів або роздратування. Імовірно, тому, що глибоко всередині відчуваємо фрустрацію через життя, яким живемо.

Іноді ми гніваємося на геть безневинні голови. Діти часто спрямовують гнів, спричинений розлученням або іншим дратівним досвідом, на того з батьків, із чиєю любов’ю вони почуваються найбезпечніше, або на людину, в якій підсвідомо відчувають наявність ресурсів, необхідних для того, щоб їхній гнів витримати. Те ж саме відбувається й з підлітками. Ті з підлітків, котрі жодного разу не гнівалися на когось із батьків, вочевидь, або відчувають непевність щодо батьківської любові, або ж сумніваються, чи зможе дорослий упоратися з їхнім гнівом і не розлетітись на друзки.

Інший приклад заміщення гніву спостерігається тоді, коли ви гніваєтеся на брата чи сестру, який/яка має привілейований статус, а не на людину, зобов’язану ставитися до дітей однаково. Зазвичай спрямувати гнів на брата/сестру або на шкільного вчителя видається більш безпечним, ніж на когось із батьків, яких багато хто з нас схильний ідеалізувати навіть у дорослому віці. У наведеному нижче прикладі Свенд спочатку уникав критичного погляду на своїх батьків:

Після багаторічних невдач я вирішив звернутися до психотерапевта. Ми говорили про моє дитинство, і я пригадав декілька епізодів на шкільному дворі, коли мене дражнили інші діти, а черговий учитель не втрутився. Я зрадів тому, що нарешті знайшов причину своє низької самооцінки, тому вирішив припинити терапію, сподіваючись, що тепер усе зміниться на краще.

На жаль, моє коротке спілкування з психотерапевтом не дало значного ефекту. Розмірковуючи про це декілька років, я вирішив поновити курс. За цей час я подорослішав і був готовий копати глибше. Коли спробував терапію вперше, я зовсім не бажав говорити про батьків. Мені це здавалося зрадою. Але тепер я вважаю, що, мабуть, треба було це зробити.