Ентоні де Мелло - Мудрість за одну хвилину

– Світло відбивається від стіни. Навіщо шанувати стіну?

Будь уважний до світла!

Якийсь турист роздивлявся в храмі портрети колишніх Майстрів, і зауважив таке:

– Чи лишився ще на цій землі хоч один справжній Майстер?

– Є такий, – сказав на це гід.

Тоді турист випрохав аудієнцію у Майстра, яку почав з запитання:

– Чи є ще великі Майстри, і де вони?

– Подорожній! – вигукнув Майстер.

– Так, пане! – шанобливо відповів турист.

– А де ТИ?

Одній жінці, котра скаржилася на свою долю, Майстер сказав:

– Свою долю твориш ти сама.

– Певно вже, що не від мене це залежало, стати жінкою!

– Народитися жінкою – це не доля. Це призначення. Як ти сприймаєш те, що народилася жінкою, і як розпорядишся цим – оце і є доля.

– Назавжди відкинь своє минуле й будь просвітленим, – сказав Майстер.

– Я це роблю, але поступово.

– Поступово зростають. Просвітлення —миттєве.

Пізніше Майстер пояснив:

– Зробіть стрибок! Прірву не можна подолати у кілька стрибків.

– Коли я буду просвітленим?

– Коли бачитимеш, – сказав Майстер.

– Бачитиму що?

– Дерева, квіти, місяць і зорі.

– Але я бачу їх щодня.

– Ні. Те що ти бачиш, це паперові дерева, паперові квіти, паперовий місяць і паперові зорі. Бо ти живеш не в реальності, а у своїх словах і думках.

І додав спокійно, щоб вже не залишалося ніяких сумнівів:

– Шкода, але ти живеш паперовим життям, проте і помреш паперовою смертю.

Учневі, якій вічно скаржився на інших, Майстер сказав: «Якщо ти прагнеш миру та спокою, намагайся змінити себе, а не інших людей. Куди простіше захистити свої стопи капцями, ніж огорнути килимом усю землю».

Майстра запитали, за яким критерієм він відбирає своїх учнів. Відповідь була така: «Я дію принижено й смиренно. Тих, хто поводиться зверхньо, бачачи мою смиренність, я негайно спроваджую. Тих, хто виказує покірність у відповідь на мою сумирність, я спроваджую з неменшою швидкістю».

Один відвідувач, перш ніж пристати в учні Майстрові, забажав від нього запевнень:

– Чи можеш ти відкрити мені мету людського життя?

– Ні, не можу.

– Ну, тоді хоча б його сенс?

– Не можу.

– Можеш вказати мені на природу смерті і життя по той бік могили?

– Не можу.

Відвідувач пішов собі, глузуючи з нього.

Учні були розчаровані з того, що їхній Майстер постав в такому непривабливому світлі.

Втішаючи їх, Майстер відказав:

– Що з того, що ти осягнув природу і сенс життя, так і не скуштувавши його? Як по мені, то краще вже з’їсти того пирога, ніж вічно думати про нього.

Одному відвідувачеві, який просився Майстрові в учні, той відповів:

– Живи у мене, але не ставай моїм послідовником.

– Тоді чиїм послідовником я маю стати?

– Нічиїм. Щойно почнеш слідувати за кимось, одразу перестаєш слідувати за істиною.

– Чи можу стати твоїм учнем?

– Ти ходиш в учнях лишень тому, що твої очі закриті. Щойно відкриєш їх, як побачиш на власні очі, що вчитися чомусь у когось немає потреби.

– Навіщо ж тоді потрібен Майстер?

– Щоби заставити тебе побачити його непотрібність.

– Чому потребуєте Майстра? – запитав якийсь відвідувач у одного з учнів.

– Воді, щоби закипіти, потрібен посуд, як посередник між вогнем і нею, – відповів той.

Кожного дня учень задавав одне і те ж питання:

– Як мені знайти Бога?

І щодня отримував ту ж саму таємничу відповідь:

– Прагнучи Бога.

– Авжеж, я прагну Бога усім своїм серцем! То чому й досі не знайшов його?

Одного разу Майстер і той учень купалися в річці. Майстер занурив його голову під воду й тримав доти, поки бідний хлопчина не рвонувся з усієї сили.

Наступного дня Майстер першим почав бесіду:

– Чому ти так рвонувся, коли я тримав твою голову під водою?

– Тому що потребував повітря.

– Коли отримаєш благодать щосили рвонутися до Бога, як ти рвався до повітря, ти знайдеш Його.

Учневі, який надто покладався на книжки, Майстер сказав:

– Один чоловік прийшов на ринок із списком покупок і загубив його. Коли ж, на свою велику радість, знайшов той список, то уважно його перечитав, зробив усі закупи, звіряючись із списком, а потім викинув його, як непотрібний папірець.