Ентоні де Мелло - Мудрість за одну хвилину

Бізнесмена ці слова приголомшили:

– Чи маю полишити свій бізнес і піти в монастир?

– Ні, зовсім ні. Займайся своїм бізнесом і увійди в своє серце.

Учень попрохав про слово мудрості.

Ось що відповів Майстер:

– Йди, зачинись в своїй келії, й ти навчиш себе мудрості.

– Але ж у мене немає келії. Я не монах.

– Звісно ж, у тебе є келія. Зазирни всередину себе.

Один учень Майстра був юдеєм.

– Яку добру справу маю зробити, аби догодити Богові? – спитав він.

– Та звідки ж мені знати? – відповів Майстер. – Ваша Біблія каже, що Авраам проявляв гостинність, і Бог був з ним. Пророк Ілія любив молитися, і Бог був з ним. Давид правив царством, і Бог був з ним теж.

– Чи є якийсь спосіб, як мені знайти те діло, що призначене саме для мене?

– Так. Знайди найбільшу схильність свого серця і слідуй їй.

Незважаючи на всю свою повагу до традицій, Майстер не дуже шанував закони й умовності.

Одного разу вибухнула суперечка між учнем та його донькою: батько наполягав, аби донька дотримувалася законів їхньої релігії у виборі майбутнього чоловіка.

Майстер відкрито став на сторону дівчини. Коли ж хтось із учнів висловив своє здивування таким вчинком відомого праведника, Майстер відповів:

– Ти маєш зрозуміти, що життя – як музика, що твориться більш почуттям та інстинктом, ніж законами.

– Як мені отримати благодать ніколи не засуджувати ближнього?

– Через молитву.

– Тоді чому я ще не отримав цієї благодаті?

– Тому що не молився в правильному місці.

– А де воно, те місце?

– В серці Бога.

– А як мені туди потрапити?

– Збагнувши, що кожен грішник не розуміє того, що робить, і заслуговує бути прощеним.

– Як можу досягти Вічного Життя?

– Вічне Життя – тут і зараз. Будь тут і зараз.

– Але зараз я і так перебуваю тут, хіба ні?

– Ні.

– Чому ні?

– Тому що ти не відкинув ще свого минулого.

– Чому маю відкинути своє минуле? Не все в ньому було поганим.

– Минуле слід відкинути не тому, що воно погане, але тому, що воно мертве.

– Я хочу стати вчителем Істини.

– Ти готовий, що з тебе глузуватимуть, від тебе відвертатимуться, а ти сам голодуватимеш, доки тобі не виповниться сорок п’ять?

– Так, готовий. Але скажи мені: що станеться після того, як досягну сорока п’яти років?

– Ти до всього цього призвичаїшся.

Один юнак розтринькав все успадковане багатство. Як зазвичай буває у таких випадках, втративши останній шеляг, він втратив і всіх друзів.

Не знаючи, що робити далі, він звернувся до Майстра і запитав:

– Що зі мною буде далі? У мене немає грошей і немає друзів.

– Не хвилюйся, синку. Запам’ятай мої слова: з тобою знову все буде добре.

Проблиск надії засяяв у очах юнака:

– Я знову буду багатим?

– Ні. Ти звикнеш до злиднів і самотності.

Учениця планувала свій весільний бенкет і заявила, що примусила свою родину піти проти усталених правил, щоби виказати шану бідним гостям. Тож на цьому бенкеті бідних гостей посадять в голові стола, а багатих – біля входу.

Сказавши це, вона поглянула на Майстра, очікуючи побачити в його очах схвалення.

Той на хвилинку задумався, потім сказав:

– Це було б вкрай невдалим рішенням, моя люба. Таке весілля не принесе нікому радості. Твої родичі нервуватимуть, багаті гості образяться, а бідні гості залишаться голодними, бо ж, сидячі в голові стола, стидатимуться наїстися досхочу.

Молодий учень являв такі здібності, що люди звідусіль шукали його порад і дивувалися його вченості.

Коли намісник шукав радника, то прийшов до Майстра й спитав:

– Скажи мені, чи це правда, що отой юнак і дійсно знає так багато, як про нього кажуть?

– Кажучи по правді, – відповів Майстер з посмішкою, – хлопчина читає так багато, що я навіть не знаю, коли він знаходить час, щоби щось знати.

Майстер подавав своє вчення в притчах та оповідках, які учні слухали с задоволенням, хоча іноді ледь приховували розчарування, бо ж прагнули чогось глибшого.

Але Майстер був непохитний. На всі їхні протести він зазвичай казав: «Вам ще належить зрозуміти, мої дорогі, що найкоротша відстань між людиною та Істиною – це притча».

А іншого разу сказав так: «Не легковажте простою оповідкою. Втрачену золоту монету знаходять за допомогою копійчаної свічки; найглибшу істину відкривають за допомогою цікавої історії».