Ентоні де Мелло - Мудрість за одну хвилину

Якось один учень Майстра прийшов до нього і став просити поради:

– Благаю, допоможи мені, а то я з глузду з’їду. Ми живемо в одній кімнаті: моя жінка, діти, рідня. Нерви у всіх не витримують, ми кричимо, лаємось. Наша кімната – це справжнє пекло.

– Обіцяєш зробити все, що скажу тобі? – подумавши, запитав Майстер.

– Присягаюся, що зроблю все, як ти кажеш.

– Що ж, гаразд, якщо так. Яку худобу маєш і скільки?

– Корову, козу й шестеро курей.

– Забери всіх до кімнати. Хай живуть разом з вами. А потім повертайся через тиждень.

Учень був вкрай розгублений. Але він обіцяв послухатися! Тож забрав худобу до кімнати, в якій жив. А через тиждень перед майстром постала жалюгідна фігура, стогнучи:

– Смерть моя близько! У нас там такий бруд! Сморід! Галас! Ще трохи – і ми всі збожеволіємо!

– Повертайся додому, – сказав Майстер, – і прибери худобу.

Чоловік щодуху побіг додому. А коли повернувся наступного дня, його очі сяяли радістю:

– Як можна не радіти життю! Худобу повернуто в стійло. Наш дім – справжній рай: такий затишний, чистий й просторий!

Один учень заснув і побачив уві сні, як увійшов до раю. На свій подив він побачив там Майстра, а з ним інших учнів – вони сиділи, заглиблені в медитацію.

– Оце і є та нагорода, яку отримуємо у раю? – вихопилося в нього. – На землі ми робимо те саме!

І почув голос:

– Дурню! Уважніше придивися до цих людей, що медитують. Думаєш, вони знаходяться в раю? Навпаки – це рай знаходиться в них!

Один картяр якось звернувся до Майстра:

– Вчора застукали, як я махлював, тож партнери по грі побили мене й викинули з вікна. Може, ти порадиш мені, як бути у таких випадках?

Майстер зміряв його поглядом й відказав: – Якби я був на твоєму місці, то з цього самого дня грав би тільки на першому поверсі.

Така відповідь здивувала Майстрових учнів:

– Чому ти не порадив йому покинути азартні ігри? – зажадали вони відповіді.

– Бо ж знаю, що він цього не зробить, – такою була проста, але сповнена мудрості відповідь Майстра.

Учневі кортіло переказати Майстрові чутку, щойно почуту на базарі.

– Зачекай-но хвилинку, – сказав Майстер. – Оте, що ти надумав розповісти нам, це правда?

– Не певен, що це правда.

– Воно корисне?

– Ні, в цьому немає ніякої користі.

– Може, ота чутка смішна і якось нас розважить?

– Ні, аж ніяк.

– Тоді навіщо нам її вислуховувати?

Майстер додержувався думки, що немає поганих слів, якщо їх вживати у відповідних обставинах.

Коли йому сказали, що один з його учнів схильний до лайки, Майстер зауважив:

– Недарма кажуть, що лайка так полегшує душу, як не здатна жодна молитва.

Один учень відкрився Майстрові у своїй поганій звичці повторювати плітки.

На це Майстер відповів з лукавою посмішкою:

– Не такий вже гріх повторювати, якщо не прикрашуєш почуте.

Учням, що завжди просили слів мудрості, Майстер сказав таке:

– Мудрість не виказує себе в словах. Вона проявляє себе у дії.

Та коли побачив, як його учні завзято кинулися до роботи, він розреготався і сказав:

– Це не дії. Це рухи.

– Ти такий гордий своїм розумом, – сказав Майстер одному учневі, – що нагадуєш в’язня, який пишається великим розміром своєї тюремної камери.

– Як досягти єднання з Богом?

– Чим більш стараєшся, тим більшу відстань створюєш між Ним та собою.

– А як подолати цю відстань?

– Зрозуміти, що її не існує.

– Чи не означає це, що Бог і я – одне?

– Не одне. Навіть не двоє.

– Як це можливо?

– Сонце і його світло, океан і хвиля, співак і його пісня – не одне. І не двоє.

Покинутий коханець сказав Майстру:

– Вже раз обпікся. Більше ніколи не закохуватимуся.

На що Майстер відповів:

– Ти ніби той кіт, котрий обпікся, скочивши на плиту, й тепер обходить її стороною.

Майстер якось запитав своїх учнів, що важливіше – мудрість чи дія. Учні були одностайні:

– Звісно, дія. Яка користь із мудрості, яка не виявляє себе у дії.

Відповідь Майстра була така:

– А яка користь із дії, яка походить від непросвітленого серця?

Учневі, занадто запопадливому, Майстер сказав: