Ерік Берн - Секс у людському коханні. Ігри, в які грають у ліжку

Мастер і Джонсон стверджують (спираючись на фільми), що, всупереч теоріям психоаналітиків, двох окремих оргазмів (кліторального й вагінального) не існує.

Власне, один із найталановитіших перших послідовників Фройда відкрито відкидає такі погляди. (Karl Abraham, Collected Papers . Hogarth Press, London, 1948, p. 413.)

У цій країні зараз багато організацій пропагує ідею «групових зустрічей» і «марафонів», де оргазми вільно обговорюватимуть і порівнюватимуть, послуговуючись специфічною для таких груп лексикою, класичний зразок якої я навів у тексті. Пор. Maizlish, I. L.: “The Orgasm Game.” Transactional Analysis Bulletin , 4: 75, October, 1965. Also Hartogs, R., and Fantel, H.: Four-Letter Word Games: The Psychology of Obscenity . M. Evans & Company, New York, 1967. У цих авторів є детальніша бібліографія на тему.

Вигук «вау!» на позначення радості лиш нещодавно увійшов до повсякденного вжитку, але у французів, скажімо, його еквівалент «о-ля-ля!» побутує вже дуже давно.

Freud, S. The Interpretation of Dreams (fourth edition). The Macmillan Company, New York, 1915, p. 240.

Fisher, C., Gross, J., and Zuch, J.: “A Cycle of Penile Erections Synchronous with Dreaming (REM) Sleep.” Archives of General Psychiatry 12: 29–45, January, 1965. 95 % з 86 періодів швидкого сну в 17 піддослідних супроводжувались ерекцією.

Інша назва ішіокавернозу – Еrector penis у чоловіків і Erector clitoridis у жінок. Його дію в чоловічому організмі описано у Греєвій «Анатомії»: «Ішіокаверноз стискає ніжку статевого члена, затримує відтік крові венами й підтримує ерекцію». Аби отримати опис дії на жіночий орган, просто замініть статевий член клітором. З 23-го видання (1926) у цьому пасажі було замінено лиш одне недоречне слово. Останні сорок років студенти-медики вивчають про ерекцію саме це. Отже, г’юстонів м’яз – особливий вид ішіокавернозу, що діє як Compressor venae dorsalis penis/clitoridis. Основні опоненти ішіокавернозної теорії ерекції нині – Мастерз і Джонсон ( Human Sexual Response, op. cit.). Застиглість досліджень цього ніби важливого питання чудово ілюструється фактом, що дві цитати цих авторів датуються 1921 і 1933 роками. Вони стверджують, що ідею ішіокавернозу зараз «мало хто підтримує», однак Д. В. Фосет, гарвардський професор анатомії, обстоює її у своїй статті про репродуктивну систему для «Британіки» (1967). Мастерз і Джонсон висловлюють альтернативну думку: «у венах пеніса нібито є клапани, що сповільнюють повернення крові». Навіть якщо існування такого механізму доведуть, це не конче означатиме, що скорочень ішіокавернозу як таких не існує. Клапани доктора Джона Г’юстона дуже добре працюють в анальному отворі (г’юстонові клапани, plicae transversalis recti ) – чому б його м’язові не працювати і з еректильними тканинами?

З іншого боку, вищезгадане джерело 1933 року – чудове дослідження двох фахових фармакологічних фізіологів із Торонтського університету (“On the Mechanism of Erection,” V. E. Henderson and M. H. Roepke. American Journal of Physiology 106: 441–448, 1933). Працюючи із собаками на початках досліджень ацетилхоліну, вони стверджували, що «розширення судин після стимуляції дилататора пеніса спричинене місцевим гормональним механізмом», а «ерекцію спричиняє не стиснення центробіжних судин під дією м’язів скелета», хоча «ішіокаверноз, м’язові скорочення, можуть відігравати певну роль». «У печеристих тілах … різко зростає тиск, і тому венозний відтік крові може сповільнитися». Утім, вони спостерегли «раптове різке збільшення об’єму пеніса … завдяки раптовим спонтанним швидким скороченням ішіокавернозу, які через своє, сказати б, спіралеподібне розташування … можуть тиснути на розташовані за ними частини тіла … після кожного скорочення спостерігалося збільшення масштабів ерекції». У їхніх знахідках є ще кілька дрібних непевностей – але на цьому дослідження теми зупинилися, і так триватиме, аж поки хтось не зрозуміє, як переконливо обґрунтувати анатомічний та фізіологічний механізм людської ерекції.

Цей простий спосіб перевірки запропонував доктор Джеймс Делі з лікарні Святої Марії у Сан-Франциско. Відважним експериментаторам лишилося з’ясувати, що станеться, коли не надто тугу гумку натягнути на вже ерегований пеніс. Чи зберігатиметься ерекція нескінченно навіть без інших стимулів? А якщо натягнути на ще ерегований після еякуляції? Домашніх експериментаторів варто застерегти не натягувати гумку під час еякуляції, бо вона спричинить повернення сімені в уретру. Цю процедуру колись любили в арабських і загалом східних борделях, але ми її не рекомендуємо через непевні й потенційно шкідливі наслідки.