Бретт Регіна - Будь дивом - 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

У мінівені Анджели було повно стосів «New York Times», які вона розвозила по крамницях. Вона нічого не казала, але було очевидно, що ця затримка призведе до її запізнення й зіпсує вечір. Анджела сміялась і теревенила, немовби в цілому світі для неї не знайшлося б цікавішого заняття, аніж те, що вона робила зараз.

Наш маленький караван видерся на схил, а тоді поїхав далі. Так ми проїхали всі десять миль до будинку Лоретти. Знадобилося більш ніж година, щоб туди дістатись. Жінка намагалася дати кожному з нас по двадцять доларів, але ми повернули їх. Вона дякувала нам, а ми їй — ми дякували всім людям, які йдуть на роботу в таку негоду, щоб подбати про незнайомців.

А потім ми попрощалися з Лореттою, залізли на заднє сидіння мінівена і вмостилися там серед стосів газет. І весело сміялися, поки незнайома жінка везла нас додому.

До комп’ютера, на якому я працюю над статтями й книжками, приклеєний рожевий аркушик: «Бог не дозволить боягузам славити Свої діяння». Ці слова висмикують мене зі страху, що змушує ціпеніти, і я знову беруся до роботи. Цитата Ральфа Волдо Емерсона — мов той палець дядечка Сема, який указує на мене з агітаційного військового плаката.

Це мій спосіб сказати: «Коли відчуваєш страх, усе одно дій».

Одна моя подруга якось сказала: «Я добре каталася на водних лижах, бо боялася води». І хоча страх стає на заваді, насправді він може бути потужним мотиватором. Він не повинен тебе зупиняти. Він може штовхати тебе вперед. Іноді я хапаю його за руку й кажу: «Ходімо, страху, треба йти!» Я ставлюся до нього як до супутника, якого годі позбутися, однак мені це не заважає. Тягну його за собою, коли пишу. Дія — це справжня протиотрута, коли йдеться про страх.

Багато з нас, відчуваючи страх, одразу гальмують. Соціальна рекламна кампанія «Не майже давай. Давай» ефективна, бо ми бачимо в ній себе. Ми надто часто готові комусь допомогти, але страх перемагає наше співчуття. Ми відмовляємося бути корисними, щедрими, дбайливими й мужніми. Але світ не зміниш, якщо сподіватимешся, що гарні вчинки замість тебе робитиме хтось інший.

То як перейти від страху до дії? Іноді ти робиш малі кроки, а іноді — один гігантський стрибок. Часом тебе рятує віра — і страх забирається геть. Та нерідко страх і віра крокують, узявшись за руки.

Мої друзі, які під час реабілітації відвідують Товариство анонімних алкоголіків, розповіли про такий спосіб: озвучити всі свої страхи, занотувати їх чорним по білому й подивитися їм в очі — раз і назавжди. Наступний крок — поділитися цим списком із людиною, якій довіряєш, і проаналізувати кожний пункт. А тоді молитися, щоб страхи зникли.

Я намагаюся приділяти більше уваги тому, що є протилежним до страху. Мій «м’яз страху» занадто накачаний. А от «м’яз віри» — як у слабкої людини. Я повинна повсякчас його тренувати й вірити в прекрасну цитату: «Божа воля ніколи не приведе тебе туди, де Божа милість не зможе тебе вберегти».

Мене завжди надихають люди, які знаходять у собі мужність і змінюють те, що можуть змінити, — іноді всупереч усім обставинам.

Я познайомилася з Меліндою Елкінс після того, як її матір загинула від рук убивці. Хтось зґвалтував і закатував літню жінку до смерті, а також зґвалтував і побив племінницю Мелінди, якій, на щастя, вдалося вижити. Дівчинка якраз ночувала в бабусі, яка жила в Барбентоні, штат Огайо.

Поліція заарештувала чоловіка Мелінди, Кларенса, звинувативши його в цьому злочині. Присяжні дотримувалися думки, що він і є вбивцею, бо ґрунтувалися на плутаних свідченнях шестирічної племінниці про те, що вона бачила в темряві. Матеріальних доказів на користь того, що це був Кларенс, не існувало. А прокурори звинуватили чоловіка в убивстві, використовуючи слова постраждалої дівчинки, яка пізніше від них відмовилася.

Життя Мелінди перевернулося догори ногами. Вона була в жалобі за матір’ю і водночас втратила чоловіка, якого забрали до в’язниці. Жінка вірила в те, що він не винен, коли в це ніхто не вірив. Протягом семи років його ув’язнення вона не здавалася — ходила до адвокатів, суддів і поліції, закликаючи їх знову відкрити й переглянути цю справу. Тим часом жінка втратила свій будинок, бо ледве виживала, намагаючись поставити на ноги двох синів. У неї не було досвіду в кримінальних справах, але вона прагнула з’ясувати правду. І пам’ятала про силу обіцянки, яку дала матері: знайти справжнього вбивцю.