Бретт Регіна - Будь дивом - 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

Я прожила в Гетсиманському абатстві чотири дні й зрозуміла, що можу жити без газет, телефону і телевізора. Можу жити мовчки, хоч я все-таки трохи розмовляла з собою. Можу прожити без морозива й шоколаду, хоч потяг до них нікуди не подівся.

Ченці можуть указати шлях до Господа. Але Бог живе, дихає і залишається в мені, тільки коли я обіймаю свого чоловіка, доньку та пасинків. Я прийшла, щоб шукати, й усвідомила, що вже знайшла Його. Час клацнути підборами чарівних черевичків, адже вдома завжди найкраще. Дім у твоєму серці — Бог створив його там. Весь цей час я володіла цією силою. Бог присутній у мені.

Мій друг — отець Джим Льюїс — любить давати кожному таку пораду: «Відповідь — Бог. А тепер твоє запитання».

Я ніколи не забуду історію про католицьку школу, якою один чоловік поділився з компанією моїх друзів. У Майкла був поганий день — і він плюнув у черницю. У черницю! Для католицької школи це тяжкий злочин! Вона відвела його до кабінету директора. Він сидів коло дверей, і йому здавалося, що час тягнеться нескінченно. І постійно думав про те, як страшно його покарають. А потім черниця підійшла до нього й сіла поряд. Він був переконаний, що вона буде з ним сувора. Та натомість вона м’яко сказала: «Майкле, перетвори своє життя на молитву». І хлопець ніколи про це не забував.

Перетвори своє життя на молитву. Нехай воно не буде пошуком великих досягнень, винагород, популярності, влади, похвали, грошей чи слави.

Для багатьох із нас молитва — це те, що ми виголошуємо в критичній ситуації. У кожного є свій спосіб, за допомогою якого він телефонує в небесну «рятувальну службу». Можна молитися потрошку, а можна перетворити на молитву все своє життя. У моєму випадку з’явився рак і спричинив те й інше. Він змусив мене молитись у критичних ситуаціях і допоміг побачити, що все моє життя є молитвою, дарунком для інших. Я щодня підключаюся до Бога, до джерела моєї енергії, а тому маю високий заряд протягом усього дня.

Як перетворити своє життя на молитву? За допомогою практики.

Я щодня благословляю своє життя словами святого Августина, який кликав на допомогу Святого Духа, щоб той змінив його. Можна звертатися до Бога як Духа, Божественної Любові, Вічної Присутності — як тобі зручно. Мені імпонують слова Августина:

Вдихни в мене, Святий Духу, щоби всі думки мої були святими.

Увійди в мене, Святий Духу, щоби мій труд теж був святим.

Приваб серце моє, Святий Духу, щоби я любив тільки те, що є святим.

Зміцни мене, Святий Духу, щоби я міг захищати те, що є святим.

Захисти мене, Святий Духу, щоби я завжди був святим.

А потім я просто дихаю. І протягом дня, коли думки починають плутатись, я роблю паузу. «Просто дихай», — нагадую я собі.

Іноді я зупиняюся, щоб благословити себе: кладу долоні на голову й прошу Бога поблагословити те, про що я думаю. Потім закриваю долонями вуха й прошу поблагословити те, що я чую. Торкаюся очей і прошу Господа благословити те, що я бачу. Прикладаю долоню до рота і прошу благословити те, що кажу. Торкаюся серця і прошу Бога поблагословити те, що я відчуваю. А потім відкриваю долоні й прошу благословити все, що я роблю.

А потім я поринаю у свій день і знаю, що мене захищають — як і всіх інших людей, які зустрічаються на моєму шляху.

Телефонний дзвінок пролунав у редакції за кілька тижнів до Різдва. Завдяки йому я назавжди відкрила своє серце назустріч вірі в широту душі.

Різдво — це такий час, який трохи більше відкриває серця людей назустріч дивам. Водночас у цей час до газет надходять численні прохання про допомогу. У світі так багато тих, хто потребує допомоги, так багато важливих справ, що навіть не знаєш, із чого почати. А коли навіть знаєш, то не розумієш, чим закінчити. Скільком людям ти можеш допомогти? Як багато можеш зробити для однієї людини? Якщо ти журналіст і забагато писатимеш про потребу в їжі, одязі, іграшках, існує ризик, що читачі просто «перегорять». Як часто можна ходити до однієї криниці й просити людей відкрити гаманці та допомогти комусь знову?

До того часу, коли в грудні до редакції надійшов дзвінок від сім’ї Стейсі Калліган, моє серце вже трохи втомилося від усіх цих потреб. Тьотя дівчинки шукала репортера, котрий написав би про Стейсі, яка перебувала в палаті інтенсивної терапії дитячої лікарні Акрона. Стейсі було 5 років, і вона мала стільки проблем зі здоров’ям, що ніколи не змогла б переїхати з лікарні додому, хіба що хтось перетворив би її дім на справжній медичний центр.